Більше за темою:
Чому не зараховується до стажу період навчання в університеті?
Відпустка у зв’язку з навчанням є додатковою оплачуваною гарантією, яку роботодавець зобов’язаний надати працівнику відповідно до ст. 4 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504). Вона забезпечує можливість поєднувати роботу з навчанням у закладах освіти без відриву від виробництва. За ст. 202 КЗпП роботодавець має створювати умови для такого поєднання, а на час відпустки за працівником зберігається середня заробітна плата.
Право на навчальну відпустку мають працівники, які здобувають загальну середню освіту (ст. 211 КЗпП), професійну чи фахову передвищу освіту (ст. 213 КЗпП), а також навчаються у закладах вищої та післядипломної освіти чи аспірантурі (ст. 216 КЗпП). Умовами є навчання без відриву від виробництва та успішне навчання для студентів закладів вищої освіти й аспірантів. Підставою для надання відпустки є заява працівника та довідка‑виклик із закладу освіти, де зазначено форму навчання та підставу виклику.
Тривалість відпустки визначається ст. 215–216 КЗпП та ст. 15 Закону № 504. Для перших курсів вона становить від 10 до 30 календарних днів залежно від рівня освіти та форми навчання, для старших курсів – від 20 до 40 днів. На державну атестацію передбачено 30 днів, на підготовку та захист диплома – два місяці для закладів фахової передвищої освіти та чотири місяці для закладів вищої освіти. Аспіранти мають право на 30 календарних днів оплачуваної відпустки та один оплачуваний день на тиждень протягом чотирьох років навчання.
Законодавство не встановлює вимоги щодо попереднього відпрацювання певного строку для набуття права на навчальну відпустку. Для роботодавця ключове – перевірити відповідність працівника умовам, визначеним законом, та забезпечити надання відпустки із збереженням середнього заробітку. Це обов’язок, який гарантує працівникам можливість здобувати освіту без втрати доходу та робочого місця.
Східне МУ Держпраці
