Чи обов’язково надавати оплачувану навчальну відпустку працівникові під час простою в період воєнного стану?

Практична ситуація

Під час простою, запровадженого в умовах воєнного стану загалом по підприємству, один із працівників подав заяву про надання йому додаткової оплачуваної відпустки у зв’язку з навчанням. Чи зобов’язаний роботодавець надати таку відпустку?

Порядок надання навчальних відпусток визначається ст. 211, 213, 214, 216 КЗпП та ст. 13–15 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504). Додаткові оплачувані відпустки надаються, працівникам, які:

• здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах;
• успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійних навчальних закладів;
• успішно навчаються у закладах вищої освіти (далі – ЗВО) з вечірньою та заочною формами навчання.

На час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217 КЗпП).

Підставою для надання навчальної відпустки є заява працівника та підтверджувальний документ із навчального закладу про те, що особа викликається на навчання і, до того ж, успішно навчається. Зокрема, для студентів ЗВО підтвердженням про виклик на навчання є довідка-виклик навчального закладу.

Повну інформацію про умови надання та оформлення навчальних відпусток див. у статті «Навчальні відпустки: надання та оформлення в мирний і воєнний час».

У свою чергу, простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ст. 34 КЗпП). Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду чи окладу(ст. 113 КЗпП). Детальніше про умови простою див. у статті «Простій: запровадження, оформлення та оплата».

Особливості надання відпусток під час воєнного стану регулюються ст. 12 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136). Згідно з абзацом третім ч. 1 ст. 12 цього Закону в період воєнного стану надання працівникові відпустки будь-якого виду (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням) понад щорічну основну відпустку за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати.

Тому під час воєнного стану роботодавець має право (але не зобов’язаний) надати навчальну відпустку без збереження заробітної плати.

Також під час воєнного стану роботодавець може відмовити працівникові в наданні відпусток будь-якого виду (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (ч. 2 ст. 12 Закону № 2136). З цієї підстави роботодавець має право відмовити працівникові і в наданні оплачуваної навчальної відпустки.

 Проте Закон № 2136 не визначає часових меж «залучення» до виконання «оборонних» робіт. Якщо буквально тлумачити цю норму, то працівник має безпосередньо виконувати такі роботи. Але ж під час простою відбувається призупинення робіт. Тому вважаємо, що норму ч. 2 ст. 12 Закону № 2136 не логічно застосовувати під час простою.

Отже, в умовах воєнного стану роботодавець може надати лише неоплачувану навчальну відпустку під час перебування працівника у простої.

Проте в мирний час немає законодавчих підстав, щоб період простою був підставою для відмови працівникові в наданні оплачуваної навчальної відпустки.