Права працівників у разі релокації бізнесу

Більше за темою:

Облік витрат на переїзд підприємства/релокацію бізнесу через збройну агресію

В умовах повномасштабної війни перед громадянами України виникла надзвичайно гостра проблема, пов’язана з необхідністю збереження свого фізичного існування. Під загрозу потенційного потрапляння в зону бойових дій та окупації потрапили мільйони громадян і тисячі суб’єктів підприємництва. Із введенням воєнного стану в Україні чимало роботодавців були вимушені пристосуватись до нових реалій шляхом переміщення бізнесу у більш безпечні регіони.

Якщо з об’єктивних причин та специфіки діяльності суб’єкта господарювання роботи не можуть виконуватися дистанційно, виникає необхідність переведення працівників в іншу місцевість разом із підприємством-роботодавцем.

Переведення працівника на роботу в іншу місцевість разом з підприємством відбувається відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП тільки за згодою працівника. При цьому іншою місцевістю вважається інший населений пункт за чинним адміністративно-територіальним поділом.

Частиною 1 ст. 3 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136) визначено, що у період воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Тобто, у період воєнного стану можливе переведення працівника без його згоди, але за наявності певних обставин, передбачених законом, якщо такі обставини відсутні, роботодавець не має права без згоди працівника перевести його в іншу місцевість.

Згідно зі ст. 120 КЗпП, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім’ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім’ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Працівникам, які переїжджають у зв’язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Колективним договором або іншими розпорядчими документами роботодавця можуть бути передбачені інші умови компенсації і термінів переїзду у зв’язку з прийомом (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість. Врегулювання зазначених питань здійснюється між сторонами трудового договору.

Законом № 2136, а також іншими чинними на даний час законодавчими актами України не зупинено дію ст. 120 КЗпП, яка містить основні норми про гарантійні і компенсаційні виплати, що провадяться на користь працівників при переїзді на роботу в іншу місцевість.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, передбачені ст. 120 КЗпП, є мінімальними державними гарантіями.

Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством є окремою підставою для припинення трудового договору згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП. У разі звільнення на цій підставі працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Східне МУ Держпраці