Роботодавець не звільняється від обов'язку виплати зарплати працівникам, які не могли виконувати обов’язки через окупацію – Верховний Суд

Більше за темою:

Повідомлення ДПС про неможливість виконувати податкові обов’язки та зразки заяв

Військова агресія, введення воєнного стану, перебування підприємства під окупацією та обстріли не звільняють роботодавця від обов'язку оплати праці працівників. Якщо роботодавець не вжив належних організаційно-правових заходів щодо працівників, які не могли виконувати обов'язки з незалежних від них причин (зокрема, не оформив простій чи призупинення трудових договорів), працівники мають право на отримання середнього заробітку за весь період вимушеного невиконання трудових обов'язків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, позивачі звернулися до суду з позовом до КП «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради, в якому просили встановити факт простою у виконанні ними своїх трудових обов’язків з червня 2022 року до вересня 2023 року та стягнути середній заробіток за цей період.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що виїзд з окупованого міста та невиконання позивачами своїх обов'язків як працівників лікарні було об'єктивним і необхідним. Водночас військова агресія рф та окупація населеного пункту, де розташоване підприємство, не є підставами для звільнення роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників, враховуючи те, що роботодавець не зупинив чи не припинив діяльність юридичної особи, не призупинив дію трудового договору з позивачами і не запровадив простій.

КЦС Верховного Суду погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і зробив такі правові висновки.

Частинами 1, 4 та 5 ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 2–4 ст. 10 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136) роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Положення ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу (далі – ЦК) не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов’язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату.

КЦС Верховного Суду зазначив, що позивачі вимушено виїхали з міста у зв'язку з його окупацією та з метою захисту свого життя і здоров'я, а тому з незалежних від них причин не могли виконувати свої трудові обов'язки. При цьому керівництво лікарні не надало роз’яснень щодо дій працівників у таких умовах, не призупинило трудові договори і не запровадило простій.

Суд касаційної інстанції зазначив, що невжиття роботодавцем належних організаційно-правових заходів з працівниками, які не мали змоги виконувати свої обов'язки з незалежних від них причин, не може бути підставою для позбавлення їх права на оплату праці, яка мала бути виплачена на умовах, визначених трудовим договором відповідно до ст. 10 Закону № 2136.

КЦС Верховного Суду вважав правильними висновки судів, що військова агресія рф проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників за наведених вище обставин.

З огляду на викладене КЦС Верховного Суду залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Постанова Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 337/4651/23 (провадження № 61-11129св24).

«Судова влада України»