Компенсація моральної шкоди роботодавцем: правові позиції Верховного Суду

Більше за темою:

Стягнення матеріальної шкоди із працівника через суд

Визначення моральної шкоди наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 № 752/17832/14-ц, а саме: моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.

Судом зауважено, що компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц).

Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22.02.2005 у справі «Новоселецький проти України»,Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).

Умови необхідні для компенсації моральної шкоди

Постановою ОП КЦС Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 підкреслено, що зобов’язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов:

• наявність моральної шкоди;
• протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;
• наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою;
• вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Також у цій постанові визначено, що розподіл тягаря доказування відбувається таким чином:

а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв’язок;

б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Покладення обов’язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

За порушення якого права встановлено компенсацію моральної шкоди

Правову позицію Верховного Суду щодо права на компенсації моральної шкоди сформовано у постанові ВП ВС від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), де зазначено, що виходячи з положень ст. 16 і 23 Цивільного кодексу (далі – ЦК) і змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб’єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Розмір компенсації моральної шкоди

Щодо визначення розміру компенсації моральної шкоди у постанові ОП КЦС Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.

Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого, але при визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.

Проте, судом зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Стягнення компенсації моральної шкоди у трудових правовідносинах

Відповідно до ст. 237¹ КЗпП відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі, незаконного переведення, затримку виплати заробітної плати тощо), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (ст. 3, 4, 11, 31 Цивільного процесуального кодексу, далі – ЦПК).

Отже, ст. 237¹ КЗпП передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, та не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівника (постанова Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 326/789/21, провадження № 61-4995св23).

Тобто, за наявності порушення трудових прав працівника (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237¹ КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (аналогічний висновок викладений у постанові від 24.01.2024 у праві № 755/3443/21, провадження № 61-11295св23).

Таким чином, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (постанова від 25.04.2012 № 6-23цс12).

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суди обов’язково мають врахували обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, визначення сум моральної шкоди, не підлягають переоцінці Верховним Судом, оскільки це виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, визначені ст. 400 ЦПК (постанова КЦС Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 591/4825/17).

Звертаємо увагу, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням та має ґрунтуватися на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, оскільки він оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок  доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1–3 ст. 89 ЦПК).

Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов’язання з її відшкодування. Покладення обов’язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Позовна давність та вимога про стягнення компенсації моральної шкоди

Позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП, не поширюється на позовну вимогу про відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі. Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23).

У справі, що розглядалася, в лютому 2021 року позивач звернувся з позовом до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі та грошової компенсації моральної шкоди.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково, зокрема і в частині вимог щодо стягнення грошової компенсації моральної шкоди, визначивши розмір грошової компенсації в сумі 100 тис. грн. Апеляційний суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення грошової компенсації моральної шкоди та вказав, що позивач мав право на відшкодування завданої йому моральної шкоди незаконним звільненням, проте звернувся до суду із цією вимогою з пропуском тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП.

Скасувавши постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, змінив у цій частині рішення суду першої інстанції та стягнув із роботодавця на користь позивача грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 6 тис. грн.

Судом зазначено, що відповідно до ст. 233 КЗпП в редакції, чинній на день подання позовної заяви, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК).

«Отже, судом не було враховано, що спір у цій справі стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав працівника у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення його на роботі, тому на цю вимогу не поширюється позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП», – залучений експерт Зоя ВАСИЛЬОВА.

ФПСУ