Судова практика КЦС Верховного суду за листопад 2025 року

Більше за темою:

Дію договору оренди було автоматично продовжено до 18.11.2022, але право оренди не припинено в Держреєстрі речових прав: що робити?

Строк дії договору оренди землі припинено: чи обов’язково звертатися  до держреєстратора?

Держреєстрація прав на землю та МПЗ: коли відсутність – не завада

Пропонуємо черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – за листопад 2025 року.

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

• у спорах, що виникають із питань захисту права власності, звернено увагу на те, що якщо майно тривалий час перебувало в цивільному обігу як житлове, було приватизоване та неодноразово відчужувалося за оплатними договорами, а державні реєстри не містили відомостей про права чи обтяження позивача, добросовісний набувач вправі покладатися на ці дані та набуває майно вільним від незареєстрованих прав. За відсутності заперечень позивача понад 16 років і з огляду на послідовні відчуження помилковий кадастровий номер у договорі не свідчить про недобросовісність набувача та не є підставою для витребування будинку;
• у спорах, що виникають із земельних правовідносин, зауважено, що:
  • паспорт громадянина України є достатнім документом для підтвердження особи та громадянства при участі в земельних торгах щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Вимога організатора торгів подавати додаткові документи для підтвердження громадянства, зокрема довідку ДМС, не передбачена нормами земельного законодавства;
  • земельні ділянки для поховання є спеціально відведеними земельними ділянками, які не можуть використовуватися для інших цілей. Органи місцевого самоврядування мають право відводити сектори для почесних поховань, військових поховань, а також для поховань за національною чи релігійною ознакою, включаючи створення меморіальних бульварів, скверів, парків і курганів Слави поза територією місць поховання;
• у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, констатовано, що попередній договір не може визнаватися удаваним у частині окремих його положень, оскільки за змістом ст. 235 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) удаваність може існувати щодо виду правочину, а не його окремих умов, адже норми ЦКУ не допускають такої правової конструкції, як удаваність у частині умов правочину;
• у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено про те, що річний строк для звернення роботодавця до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди з працівника обчислюється з дня її виявлення. Якщо шкоду встановлено актом інвентаризації, ревізії або перевірки, днем виявлення вважається день підписання відповідного документа. Наявність кримінального провадження щодо працівника не впливає на юридичну силу таких актів і не зупиняє перебіг річного строку;
• у спорах, що виникають із житлових правовідносин, вказано, що житлове приміщення не вважається «житлом» у розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо особа не довела достатнього та сталого зв’язку з ним. Виселення зі службового житла, яке не є єдиним місцем проживання для особи чи її сім’ї, не порушує справедливого балансу між суспільним інтересом і правами цієї особи та має легітимну мету;
• у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, констатовано, що частка учасника в статутному капіталі товариства є складовою спадкового майна і успадковується спадкоємцями в повному обсязі, якщо відсутні достовірні докази виключення учасника, зменшення статутного капіталу або ліквідації товариства. Товариство зобов’язане надати спадкоємцям інформацію про розмір частки для оформлення спадкових прав.

Щодо застосування норм процесуального права зауважено, що:

• скасування усиновлення є особистим немайновим правом, яке не входить до складу спадщини. Процесуальне правонаступництво можливе лише при переході матеріальних прав від однієї особи до іншої, а оскільки скасування усиновлення припиняє особисті та майнові права й обов'язки між дитиною та її усиновлювачами і відновлює права й обов'язки між дитиною та її батьками чи родичами за походженням, такі правовідносини не допускають правонаступництва;
• районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами та не мають статусу юридичних осіб. Філії і представництва без статусу юридичної особи не мають цивільної процесуальної дієздатності й не можуть бути стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем зазначено таку філію чи представництво, не підлягають розгляду, оскільки відсутня належна сторона, а отже неможливо вирішити цивільний спір;
• якщо закінчення річного строку на апеляційне оскарження судового рішення припадає на вихідний день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Подання апеляційної скарги в такий робочий день вважається вчиненим у межах строку, а не після його спливу. Суд апеляційної інстанції не може відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 2 ст. 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПКУ) через нібито пропуск річного строку, якщо апеляційну скаргу подано в перший робочий день після вихідного, на який припадало закінчення річного строку;
• для зупинення провадження у справі відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПКУ у зв'язку з переглядом судового рішення в касаційному порядку ВП Верховного Суду необхідна наявність подібних правовідносин, які оцінюються за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, причому змістовий критерій є ключовим. Відмінності за предметом, підставами позову, умовами застосування норм або частково за суб'єктним складом свідчать про відсутність подібності правовідносин та підстав для зупинення провадження. Апеляційний суд не може застосовувати зазначену норму для зупинення провадження, якщо справа ще не прийнята до провадження ВП Верховного Суду.

«Судова влада України»