Відпустка за свій рахунок під час воєнного стану: коли діє обмеження в 90 днів?

Запитання – відповіді

Чи дійсно відпустка за свій рахунок під час воєнного стану може бути надана тільки на 90 календарних днів (далі – к. д.)?

Законом від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352) було внесено зміни:

• до КЗпП, Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504) та інших законів – ці зміни діють на постійних засадах;
• до Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136) – ці нововведення (як і всі норми Закону № 2136) діють тимчасово, вони запроваджені на період воєнного стану.

Обмеження в 90 к. д. унесене до Закону № 2136, тому діє тільки в період воєнного стану.

Згідно п. 4 ст. 12 Закону № 2136:

«У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України “Про відпустки”».

Як зрозуміло із формулювання, надається цей вид відпустки без збереження зарплати тільки тим працівникам, які виїхали з України або набули статусу внутрішньо переміщеної особи (далі – ВПО). І якщо такий працівник просить надати йому цю відпустку, то роботодавець не має права відмовити.

А як бути з іншими працівниками, які нікуди не виїхали і не перемістилися, а продовжують працювати, але хочуть узяти відпустку за свій рахунок?

Усі інші працівники, як і раніше, мають право просити роботодавця надати їм відпустку без збереження зарплати на період воєнного стану на підставі ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 – ця норма залишилася незмінною після набуття чинності Законом № 2352. І в ній немає обмеження «не більше 90 к. д.». Така відпустка може бути надана на строк до закінчення воєнного стану. Це єдиний «обмежувач за строком».

Але ви повинні розуміти, що цей вид відпустки надається з обопільної згоди, досягнутої між роботодавцем і працівником (на відміну від відпустки, яка надається в обов’язковому порядку на підставі ч. 4 ст. 12 Закону № 2136: там достатньо тільки бажання працівника).

Зверніть увагу на те, що період відпустки, наданої:

• на підставі ч. 4 ст. 12 Закону № 2136 – не включається до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку;
• на підставі ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 – також не включається до такого стажу згідно з п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону № 504 починаючи з 24.12.2023, тобто з моменту набуття чинності Законом від 22.11.2023 № 3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань».

А якщо роботодавець згоден надати такому працівникові відпустку без збереження зарплати більшої тривалості?

Ви маєте право це зробити, але при цьому в наказі про надання відпустки зробіть посилання не на ч. 4 ст. 12 Закону № 2136, а на ч. 3 ст. 12 Закону № 2136.