Компенсація телефонних розмов

«Електронні витрати» підприємства: мобільний зв’язок, Інтернет, сайт

Сторони спору

Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ); Відповідач – об’єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС в області (далі – ОДПІ).

Обставини справи

Позивач оплачував послуги мобільного зв’язку, якими користувалися його працівники. Перелік цих послуг було визначено внутрішніми наказами по підприємству з огляду на виробничу необхідність та коло обов’язків працівників. За результатами податкової перевірки було встановлено, що Позивач не утримав та не сплатив ПДФО та військовий збір (далі – ВС), оплачуючи послуги мобільного зв’язку для працівників, виробничий характер яких не доведено. Тому ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення (далі – ППР). Не погодившись із ним, ТОВ подало позов до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.17 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.17 р., позов задоволено: ППР визнано протиправними та скасовано. У касаційній скарзі ОДПІ просив скасувати ухвалені у справі судові рішення.

Позиції сторін

Позивач (ТОВ). Оплата послуг мобільного зв’язку, якими користувалися працівники ТОВ, обумовлена виробничою необхідністю. Наказом «Про впровадження мобільного зв’язку на підприємстві» передбачено забезпечити мобільним зв’язком працівників, які обіймають конкретні посади. Розпорядженням, прийнятим на виконання положень наказу, таким працівникам дозволено користуватися послугами мобільного зв’язку в позаробочий час та вихідні дні.

Відповідач (ОДПІ). Під час перевірки Позивач не подав контролюючому органу документів, які свідчать про зв’язок наданих послуг із фінансово-господарською діяльністю підприємства. Оплачені послуги мобільного зв’язку, якими користувалися працівники Позивача, треба віднести до додаткового блага, з якого Позивач мав утримувати та сплачувати ПДФО та ВС.

На чиєму боці суд

Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін (Постанова ВСУ від 31.01.18 р., ЄДРСР,  реєстр.  № 71979485).

Аргументи суду

1. Зауваження контролюючого органу про те, що неподання Позивачем деталізованих рахунків від мобільного оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов, журналів обліку дзвінків із зазначенням цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером унеможливлює підтвердження зв’язку наданих телефонних послуг з веденням господарської діяльності Позивача, треба відхилити.
2. Аргументи Відповідача з приводу необхідності ведення таких журналів не відповідають сучасним умовам провадження підприємницької діяльності, є невиправданими з урахуванням часу та суперечать меті надання відповідних послуг – мобільності, підтримки оперативного зв’язку між керівництвом та працівниками, у т. ч. і в період перебування таких осіб у відрядженнях чи за межами підприємства, забезпечення можливості оперативного прийняття управлінських рішень.
3. Незалежно від того, де саме та за яких обставин особою отримано телефонну послугу, критерієм віднесення телефонних розмов до послуг, отриманих з виробничою метою, є сам характер та зміст телефонних розмов.

Висновок

Законодавством не встановлено чіткого та вичерпного переліку документів, обставин та критеріїв, сукупний аналіз яких дозволяє зробити беззаперечний висновок щодо зв’язку отриманих телефонних послуг із виробничою метою. Надання роботодавцем своїм працівникам послуг рухомого (мобільного) зв’язку (компенсація їх вартості) не є додатковим благом. Вартість таких послуг не є об’єктом обкладення ПДФО (ВС) за умови, що їх надання (компенсація їх вартості) зумовлено виконанням працівником трудової функції.