Роз’їзний характер робіт: як оподаткувати вартість проживання та проїзду працівників

Більше за темою:

Чи має право працівник відмовитися від відрядження?

Чи потрібно повідомляти ТЦК про направлення військовозобов’язаного працівника у тривале відрядження?

Статтею 13 КЗпП передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема, колективним договором встановлюються гарантії, компенсації, пільги. Про це інформують в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 13.03.1998 № 59. При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Згідно з загальними положеннями розд. І Інструкції № 59 службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Тобто, колективним договором повинно бути визначено, чи вважаються службові поїздки працівників в інші населені пункти службовим відрядженням або роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер.

Якщо колективним договором, який діє на підприємстві, визначено, що службові поїздки відповідних категорій працівників – це робота, яка постійно проводиться в дорозі і має роз’їзний характер, то відповідно до постанови КМУ від 31.03.1999 № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» таким працівникам відшкодовуються витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення в порядку, визначеному КМУ для відряджень у межах України і за кордон.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. IV Податкового кодексу України, згідно з пп. 164.2.1 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Для цілей розд. IV ПКУ заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (пп. 14.1.48 ПКУ).

Отже, якщо колективним договором визначено, що службові поїздки працівників в інші населені пункти є роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер і не є відрядженням, то відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження (роботи) і назад, а також на наймання житлового приміщення таким працівникам підприємством, слід розглядати як компенсаційні виплати, що включаються до складу заробітної плати і оподатковується за ставкою 18 %, визаначеною п. 167.1 ПКУ.

ГУ ДПС в Івано-Франківській області