Огляд судової практики КЦС Верховного Суду за травень 2026 року

До уваги пропонуємо черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – за травень 2026 року.

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

• у спорах про захист честі, гідності і ділової репутації звернено увагу на те, що орган виконавчої влади, наділений державними повноваженнями та фінансований з бюджету, не може захищати ділову репутацію від критики ЗМІ у спосіб, передбачений для суб’єктів господарювання, залучених до конкурентної діяльності на ринку. Фінансування органом виконавчої влади іншої юридичної особи та покладення на нього управлінських функцій щодо неї не є підставою для висновку, що інформація, поширена стосовно такої юридичної особи, порушує немайнові права (принижує ділову репутацію) самого органу виконавчої влади;
• у спорах, що виникають із питань захисту права власності, констатовано, що витребування майна можливе лише щодо об’єкта, який зберігся в натурі та перебуває в незаконному володінні відповідача. У разі видозміни, переробки або знищення майна віндикаційний позов не підлягає задоволенню, а захист права власності здійснюється шляхом стягнення його вартості;
• у спорах, що виникають із питань захисту прав інтелектуальної власності, зауважено, що невикористання власником зареєстрованої торговельної марки протягом п’яти років без поважних причин є підставою для дострокового припинення дії свідоцтва на неї відповідно до ст. 18 Закону від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Особа, яка подала заявки на реєстрацію тотожних або схожих позначень як торговельних марок і якій може бути відмовлено в реєстрації через наявність раніше зареєстрованого свідоцтва, має законний інтерес для звернення до суду з позовом про дострокове припинення дії такого свідоцтва;
• у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що виплачений працівнику аванс у рахунок майбутньої заробітної плати як засіб до існування не підлягає поверненню на підставі ст. 1215 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) за відсутності рахункової помилки або недобросовісності набувача;
• у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зауважено, що дитина, яка досягла чотирнадцяти років, відповідно до ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України (далі – СКУ) та ч. 2 ст. 29 ЦКУ має право самостійно визначати своє місце проживання, тому суд може відмовити в задоволенні вимоги про відібрання такої дитини на підставі ст. 163 СКУ, якщо дитина висловила бажання проживати з іншою особою і це не суперечить її найкращим інтересам;
• у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, констатовано, що спадкоємець, право на спадкування якого виникло внаслідок відмови від прийняття спадщини іншим спадкоємцем, має право відмовитися від прийняття спадщини протягом спеціального тримісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 1270 ЦКУ, який обчислюється з моменту такої відмови, а не протягом загального шестимісячного строку з часу відкриття спадщини;
• у спорах, що виникають із питань визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, зауважено, що:
  • арешт активів, які є предметом позову, є співмірним заходом забезпечення позову, якщо відчуження такого майна може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. Належність активу близьким особам публічного службовця не виключає накладення арешту, якщо позов заявлено щодо цього активу як такого, що набутий за його дорученням;
  • вирішуючи спори про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, суд застосовує стандарт доказування «баланс ймовірностей», а твердження відповідачів про набуття майна за рахунок заощаджень або готівкових дарунків від родичів мають підтверджуватися належними і допустимими доказами, а не лише показаннями свідків. При визнанні активів необґрунтованими суд повинен враховувати момент набуття активу, а не момент фактичного початку виконання посадових обов’язків особою, уповноваженою на виконання функцій держави;
• у спорах, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, констатовано, що:
  • неповернення органом досудового розслідування вилучених під час обшуку грошових коштів після скасування арешту на майно є підставою для відшкодування шкоди державою на загальних підставах відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦКУ без необхідності судового рішення, яким встановлено протиправність дій відповідного органу;
  • перебування потерпілого у стані середнього ступеня алкогольного сп’яніння та керування в темну пору доби велосипедом без світлоповертачів – груба необережність, що відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦКУ є підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, однак не звільняє володільця джерела підвищеної небезпеки повністю від відповідальності;
• щодо застосування норм процесуального права звернено увагу на те, що:
  • встановлення судом відсутності підстав для розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, та/або повноважень у заявника вимагати її розкриття є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні заяви (ч. 2 ст. 350 Цивільного процесуального кодексу України, далі – ЦПКУ), а не для відмови у відкритті провадження у справі;
  • якщо до початку підготовчого судового засідання до суду надійшла уточнена позовна заява, підписана опікуном недієздатної особи як її законним представником, залишення первісного позову без розгляду з підстави підписання його недієздатною особою є неправомірним – суд зобов’язаний продовжити розгляд справи по суті;
  • ухвала про відмову у прийнятті заяви щодо зміни предмета або підстав позову за своєю правовою природою є еквівалентною ухвалі про повернення заяви, тому підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПКУ.

«Судова влада України»