Огляд судової практики КЦС Верховного Суду за квітень 2026 року

Пропонуємо до уваги огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за квітень 2026 року.

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

• у спорах, що виникають із земельних правовідносин, звернено увагу на те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов’язаний повернути їх на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). Проте якщо у власність набуто не весь комплекс, а лише окрему допоміжну споруду (наприклад, КПП), розмір таких коштів має визначатися пропорційно до частки набутого майна, а не з площі всієї ділянки, що раніше надавалася для розміщення всього підприємства;
• у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зауважено, що заперечення позичальника про те, що грошові кошти за договором позики фактично не були ним одержані, є ексцепцією та не підлягає позовній давності. Тягар доведення неодержання коштів, зокрема підробки підпису чи невиконання боргової розписки позичальником, покладається на позичальника, а висновок експерта про лише ймовірну невідповідність підпису сам по собі не спростовує факту передачі коштів за наявності оригіналу власноручної розписки в позикодавця;
• у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що:
  • створення роботодавцем нестерпних умов праці, що виражається у примушуванні до щоденних поїздок до віддаленого місця роботи та необґрунтованій зміні посадової інструкції лише для одного працівника, є різновидом психологічного тиску, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення на звільнення за власним бажанням;
  • не є мобінгом дії роботодавця щодо зміни робочого місця, посади, розміру оплати праці чи звільнення працівника, якщо вони вчинені в порядку, встановленому трудовим законодавством, колективним або трудовим договором. Незгода працівника з такими рішеннями роботодавця сама по собі не свідчить про систематичний психологічний чи економічний тиск, спрямований на приниження честі, гідності або ділової репутації працівника;
• у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, звернено увагу на те, що той з батьків, з ким фактично проживає дитина, має право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів незалежно від наявності невирішеного спору про визначення місця проживання дитини. Наявність такого спору не виключає стягнення аліментів, оскільки обов’язок утримання дитини має пріоритетний характер;
• у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, констатовано, що для розірвання спадкового договору відчужувач повинен довести не лише факт ненадання допомоги, але й те, що він звертався до набувача з конкретною вимогою про забезпечення, а набувач свідомо ухилився від її виконання. Непоінформованість набувачів за спадковим договором про безпосередні потреби відчужувача свідчить про відсутність їхньої вини у невчиненні відповідних дій. Відсутність належних доказів невиконання набувачами розпоряджень відчужувача виключає підстави для розірвання спадкового договору;
• у справах окремого провадження зазначено, що заяви про встановлення факту постійного догляду за особою з метою отримання відстрочки від мобілізації не підлягають судовому розгляду, оскільки законодавством передбачено адміністративний порядок підтвердження такого факту шляхом складання відповідного акта спеціальними комісіями при місцевих органах влади. У разі незгоди з рішенням або бездіяльністю уповноваженого органу щодо видачі такого акта особа має право оскаржити їх у порядку адміністративного судочинства;
• у спорах, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, зауважено, що якщо особа під час досудового розслідування давала пояснення про обставини події відповідно до власного сприйняття цих обставин, не усвідомлюючи їх невідповідності дійсності, такі свідчення не є самообмовою в розумінні ч. 4 ст. 1176 ЦКУ і не позбавляють особу права на відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;
• щодо застосування норм процесуального права звернено увагу на те, що:
  • у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, якщо посадова чи службова особа поширила інформацію при виконанні посадових обов’язків і від імені юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, в якій вона працює. Якщо така особа виступала не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових обов’язків, належним відповідачем є вона як фізична особа;
  • взаємопов’язаність первісного позову про стягнення боргу та зустрічного позову про визнання нарахувань незаконними, що випливають з одного договору про надання комунальних послуг, є підставою для їх спільного розгляду. Задоволення вимог за зустрічним позовом у такому разі виключає можливість задоволення первісних вимог;
• у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС зауважено, що в разі добровільного внесення боржником АТ «Укрзалізниця» коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби/приватного виконавця з метою виконання судового рішення, що набрало законної сили, поновлення виконавчого провадження для перерахування виконавцем коштів стягувачу та закінчення у зв’язку із цим виконавчого провадження, за наявності відповідних підстав, не суперечить п. 10³ розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

«Судова влада України»