Коли роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу

Більше за темою:

Звільнення працівника за прогул

При незаконному призупиненні дії трудового договору роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу за аналогією із застосуванням ст. 235 КЗпП – ОП КЦС Верховного Суду

Призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану можливе лише за одночасного настання двох обставин: неможливості роботодавця надати роботу та неможливості працівника виконувати роботу через військову агресію. У разі незаконного призупинення дії трудового договору обов’язок з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається на роботодавця.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.

У справі, яка переглядалася, позивачка при зверненні до суду вказала, що після запровадження в Україні правового режиму воєнного стану вона продовжувала виконувати свої посадові обов’язки. Проте відповідач прийняв рішення про призупинення дії трудового договору та припинення виплати заробітної плати. Позивачка вважала наказ відповідача про призупинення дії трудового договору незаконним, оскільки у відповідача була можливість надавати їй роботу, а в позивачки – її виконувати.

Посилаючись на наведене, позивачка просила визнати незаконним і скасувати наказ про призупинення дії трудового договору, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суди позов задовольнили, оскільки не встановили, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника – виконувати її. При стягненні середнього заробітку суди застосували положення ст. 235 КЗпП за аналогією до правовідносин у зв’язку з призупиненням дії трудового договору.

Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень ст. 13 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136) (у редакції, чинній на час винесення наказу «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, і використання сполучника «та» дає змогу зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

ОП КЦС Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, наголосивши, що обов’язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень ст. 13 Закону № 2136 (у редакції, чинній на час винесення оспорюваного наказу) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією зі сторін та пов’язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони не породжують правові наслідки у зв’язку з призупиненням дії трудового договору і в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

У КЗпП відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання щодо виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень ст. 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП.

ОП КЦС Верховного Суду зазначила, що відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним і поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, із застосуванням норми ст. 235 КЗпП.

Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги про те, що обов’язок  відшкодувати позивачці середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі має покладатися на державу, що здійснює збройну агресію, ОП КЦС Верховного Суду виснувала про їх безпідставність, оскільки відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконне призупинення дії трудового договору позбавило працівника можливості працювати, то обов’язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі покладається на роботодавця.

«Судова влада України»