Закупівлі та додаткові угоди: як визначити судову юрисдикцію

Більше за темою:

Установлення сонячних батарей: як організувати продаж надлишків електроенергії?

Спір про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю та повернення надміру сплачених коштів є спором, що виник із договору, а тому позов може бути пред’явлений за вибором позивача до господарського суду за місцем виконання договору, якщо в договорі визначено місце його виконання, незалежно від того, що предметом спору є оспорення правомірності правочину, а не невиконання договірного зобов&;язання.

Такий висновок зробила колегія суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У цій справі заявлено позов про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, укладених між Відділом освіти міськради й Товариством, і стягнення надміру сплачених коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ціну товару збільшено без дотримання принципу пропорційності до ринкових коливань. Це суперечить Закону від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», згідно з яким перегляд ціни (у межах 10 %) має бути безпосередньо зумовлений відповідним зростанням вартості такого товару на ринку. В силу ст. 203, 215 Цивільного кодексу України це є підставою для визнання недійсними додаткових угод.

Місцевий господарський суд позов задовольнив, з чим погодився суд апеляційної інстанції. Суди визнали додаткові угоди недійсними, оскільки надані довідки ТПП не містили відомостей про коливання ринкової ціни, що є обов’язковою умовою для її перегляду. Через відсутність належного підтвердження ринкових змін відповідач зобов’язаний повернути надміру сплачені кошти. Суди також вказали на дотримання позивачем правил територіальної підсудності.

Суд касаційної інстанції у цій справі вирішував, чи належить спір про визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених коштів таким, що виникає з договору, та чи може позов із зазначеними вимогами бути пред’явлений та розглянутий господарським судом за місцевим виконання договору.

ОП КГС Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, дійшла висновку про таке.

До договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов. Спір про визнання договору недійсним, як і про застосування наслідків його недійсності, є спором, що виникає з договору, оскільки такий спір полягає в оспорюванні правомірності правочину. Якщо суд установить, що договір є недійсним, це призведе до відсутності юридичних наслідків, які породжує його дійсність. З’ясування наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним безпосередньо пов’язане з дослідженням змісту оспорюваного правочину та перевіркою дотримання вимог законодавства при його укладенні.

У питанні, який позов може пред’являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, який виник із договору, що відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).

Обмежень щодо того, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПКУ) не містить. Натомість саме місце пред’явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.

Таким чином, для застосування встановленого ч. 5 ст. 29 ГПКУ правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов’язково спором про його виконання.

Постанова ОП КГС Верховного Суду від 03.04.2026 у справі № 924/698/23.

«Судова влада України»