Звільнення призовника під час випробування

Чи можна звільнити працівника під час випробування, якщо його призвали на строкову військову службу?

Ні, у цій ситуації звільнити працівника як такого, що не витримав випробування, за п. 11 ст. 40 КЗпП не можна.

Під час укладення трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, і в період такого випробування на працівників поширюється законодавство про працю. (ст. 26 КЗпП). Тобто на час випробування із працівником укладено трудовий договір.

Нагадаємо, що розірвання трудового договору в разі встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування (п. 11 ст. 40 КЗпП) є звільненням з ініціативи роботодавця. Зміни до КЗпП щодо цієї категорії підстав було внесено 2016 року. Раніше ж умови звільнення за непроходження випробного терміну були бідьш лояльними.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення згідно зі ст. 119 КЗпП зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зазначені норми передбачають, що між роботодавцем та працівником зберігаються трудові відносини, а працівник лише увільняється від виконання виробничих або службових обов’язків.

Отже, оскільки в запитанні йдеться про призов працівника на строкову військову службу на особливий період (станом на березень 2021 року такий період триває), звільнення працівника як такого, що не пройшов випробування, не допускається.

Думку щодо неможливості звільнення працівника, призваного на строкову службу під час особливого періоду, підтверджено в листі Мінсоцполітиики від 16.08.18 р. № 1431/0/101-18. Зокрема, підкреслено, що на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення працівникам, призваним на строкову військову службу, а згодом прийнятим на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада, здійснюється нарахування та виплата середнього заробітку.

Крім того, навіть звільнити такого працівника за спеціальною статтею у зв’язку з призовом на строкову військову службу (п. 3 ст. 36 КЗпП) також не можна (лист Мінсоцполітики від 21.09.18 р. № 18210/0/2-18/52).

Єдиний можливий, але дещо ризиковий варіант – це якщо працівник надасть власноруч написану заяву про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП. Адже, на думку автора, звільнення за власним бажанням – це волевиявлення самого працівника, а згідно зі ст. 43 Конституції України примусова праця не допускається.

Хоча з цього приводу також є різні думки. Так, у постанові Верховного Суду № 813/782/17 від 13.06.18 р. суд дійшов висновку, що гарантії встановлені для працівників, призваних на строкову військову службу під час особливого періоду, поширюються на всі випадки звільнення не лише з ініціативи власника. Проте в цій судовій справі позивач (роботодавець звільненого працівника) не наводив аргументів щодо недопустимості примусової праці згідно з нормами Конституції України.

 Крім іншого, у постанові ВС зазначено, що за працівниками призваними на строкову військову службу під час особливого періоду, зберігається не лише місце роботи, а ще середній заробіток, який згідно зі ст. 119 КЗпП компенсується з державного бюджету, але починаючи з 2015 року такі кошти з Державного бюджету не компенсуються. Та й сама законодавча норма щодо компенсації таких коштів підприємствам з держбюджету зникла зі ст. 119 КЗпП ще 2016 року (хоча постанова суду датована 2018 роком).

Також із матеріалів справи видно, що роботодавець вчинив неправильно, спочатку увільнивши від роботи на певний період такого працівника, який через декілька місяців нібито написав заяву, перебуваючи вже на строковій службі.

Тому, на думку автора, необхідно відразу оформити звільнення за власним бажанням на підставі письмової заяви працівника, написаної власноруч і без застосування примусу. Якщо ж працівник такого бажання не виявив, звільняти його не можна.