Практика надання відпустки за ненормований робочий день
Працівникам яких категорій та за яких умов може надаватися передбачена законодавством відпустка за роботу понад установлену норму часу? Якими нормативними актами регулюється її надання? Ці питання з року в рік залишаються актуальними, тож розглянемо їх у консультації.
Підстави для визначення права на додаткову відпустку
Надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці передбачено п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504).
Тривалість такої відпустки – до 7 календарних днів (далі – к. д.), і належить вона працівникам із ненормованим робочим днем.
|
Зауважимо: щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається за списком посад, робіт та професій, визначених колективним договором. |
Це означає, що кожна юридична особа у своєму локальному документі мають визначитись із дійсною потребою в залученні певних категорій працівників до роботи понад норму часу, установлену нормативно-правовими актами.
Базовою нормою щодо визначення тривалості робочого часу є ст. 50 КЗпП, згідно з якою нормальна тривалість робочого часу працівника не може перевищувати 40 год. на тиждень. Проте в період воєнного стану нормальна тривалість робочого часу може бути збільшена до 60 год. на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо). Відповідна норма міститься у ч. 1 ст. 6 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших) робочий час є скороченим (ст. 51 КЗпП). Зокрема, згідно з наказом МОЗ від 25.05.2006 № 319 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» (далі – Наказ № 319) медичні реєстратори мають працювати в межах 38,5 год., лікарі, зайняті лише амбулаторним прийомом хворих, – 33 год., вихователі будинків дитини – 30 год. на тиждень тощо.
Наприклад, якщо сімейний лікар (а саме він зайнятий амбулаторним прийомом пацієнтів) упродовж тижня працював 41 год., то 8 год. його роботи будуть понаднормовими (41 год. – – 33 год.). Тож цей лікар набуває право на додаткову відпустку за роботу в такому режимі.
Звертаємо увагу: щоб дотриматися норм законодавства, посада цього лікаря має бути включена до переліку посад працівників, яким надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці, а саме за ненормований робочий день. Перелік посад працівників, яким установлюється ненормований робочий день, наводиться в додатку до колдоговору.
Що таке «ненормований робочий день»
Насправді жоден закон не містить визначення поняття «ненормований робочий день».
Єдиним документом, до якого можна звернутися із цього питання, є Рекомендації щодо порядку надання працівнкам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці та соцполітики від 10.10.1997 № 7 (далі – Рекомендації № 7).
Тож за визначенням цього документа, ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби працівники цієї категорії виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною), а міра праці визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків і обсягів виконаних робіт (навантаженням).
Рекомендації № 7 також передбачають, що щорічна відпустка за ненормований робочий день тривалістю до 7 к. д. фактично є компенсацією за виконання обсягу робіт, ступінь навантаженості, складності та самостійності в роботі, потребу періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу.
Важливим є те, що згідно з п. 4 Рекомендацій № 7 на працівників із ненормованим робочим днем має поширюватися режим робочого часу, прийнятий на підприємстві, в установі, організації. Тому роботодавець позбавлений права систематично залучати працівників до роботи понад установлену тривалість робочого часу.
Звісно ж, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) за кожною посадою слід зафіксувати у правилах внутрішнього трудового розпорядку та графіках змінності, як це встановлено ст. 57 КЗпП.
Строки надання та конкретизація тривалості відпустки
Як випливає зі ст. 79 КЗпП, право на отримання щорічної відпустки, включаючи щорічну додаткову, повної тривалості працівник набуває лише за спливом 6 місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації, де він уклав трудовий договір. Може статися, що працівник забажав узяти її раніше цього строку, і в такому разі тривалість відпустки визначається пропорційно до відпрацьованого ним часу.
Наприклад, якщо працівників постійно залучають до робіт після закінчення робочого дня, є всі підстави включити посади цих працівників до переліку тих, яким надається додаткова «ненормована» відпустка тривалістю 7 к. д. Водночас працівникові цього ж підприємства, який час від часу виконує роботу в такому режимі, можна встановити тривалість такої відпустки 6 к. д. чи менше.
Тож у колдоговорі (або ж під час укладання із працівником трудового договору) слід конкретизувати тривалість додаткової відпустки – наприклад, не 7 к. д., а 6 к. д. Виходить, що тривалість відпустки залежить від виду виконуваної працівником роботи, конкретної зайнятості в умовах ненормованого робочого дня, а також періодичності виконання працівником посадових обов’язків понад установлену тривалість робочого часу.
Щоб не виникало непорозумінь, радимо заздалегідь визначити у графіках і черговість надання відпусток.
Нагадаємо: такий графік ухвалює роботодавець за погодженням із первинною профспілкою, а потім доводить його до відома всіх працівників. За два тижні до встановленого цим графіком терміну слід письмово повідомити працівника про дату початку відпустки (ст. 79 КЗпП).
Зауважимо, що кожен працівник має право використати щорічну додаткову відпустку разом із основною щорічною або ж окремо від неї. Однак ці питання потребують обов’язкового погодження з безпосереднім керівником працівника чи з роботодавцем.
Деякі особливості надання відпустки
Звертаємо увагу, що Рекомендації № 7 не є нормативно-правовим актом, і тому роботодавець самостійно визначає умови та порядок надання щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день, дотримуючись норм КЗпП та Закону № 504.
Водночас застосування Рекомендацій № 7 є поширеним, оскільки жоден інший документ не врегульовує механізму надання зазначеної відпустки.
Крім того, нині немає заборон щодо застосування ненормованого робочого дня для працівників, зайнятих на умовах неповного робочого дня.
На це, до речі, звернено увагу в листах Мінсоцполітики від 02.02.2015 № 102/13/84-15 та Мінекономіки від 06.08.2021 № 4712-06/40372-09.
Тобто якщо працівник уклав трудовий договір, згідно з яким йому встановлено неповний робочий день (скажімо, не 8 год. за 40-годинного робочого тижня, а по 6 год. щодня), то він також має право на роботу з ненормованим робочим днем і, відповідно, на додаткову відпустку.
Тож радимо передбачити окремим локальним документом, найкраще – колдоговором, умови надання відпустки за ненормованість робочого дня вищезгаданим категоріям працівників, її тривалість тощо.
Коментарі до матеріалу