Нюанси звільнення працівника за власним бажанням та угодою сторін

Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП) та за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) досі викликає безліч запитань щодо правильності застосування норм зазначених статей, що підтверджується судовою практикою.

Тому розглянемо основні нюанси звільнення працівника за цими двома підставами з метою порівняння умов та уникнення непорозумінь і судового оскарження працівником незаконного звільнення, яке призводить до негативних наслідків для роботодавця, а саме:

• поновлення працівника на роботі та сплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП);
• матеріальної відповідальності службової особи, винної в незаконному звільненні або переведенні працівника (обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу) (ст. 237 КЗпП);
• відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику (ст. 237¹ КЗпП);
• покарання роботодавця за грубе порушення законодавства про працю, передбачене ст. 172 Кримінального кодексу.

Проаналізуємо детально проблемні питання та наведемо поради і пропозиції щодо оформлення звільнення для уникнення негативних наслідків для роботодавця.

Звільнення працівника за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) не потребує наявності поважних причин. Працівник може звільнитися за будь-якою підставою, подавши заяву не пізніше ніж за два тижні до дати звільнення, і він не зобов’язаний інформувати про причину роботодавця.

Але причини звільнення можуть бути і поважними, тобто пов’язаними з неможливістю продовжувати роботу. У такому разі роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.