У чому відмінність між звільненням за угодою сторін і за власним бажанням працівника

Більше за темою:

Звільнення сумісника в разі прийняття основного працівника: чи можливо

Прийняття та звільнення працівників, які порушили правила військового обліку

Звільнення в разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу

Законодавець розрізняє припинення трудового договору за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) та з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП). 

Так, згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у певній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. 

Мінсоцполітики в листі від 04.04.2014 № 60/06/186-14 зауважує, що звільнення за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди стосовно припинення трудового договору у визначений строк. 

Ініціювати звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП може як роботодавець, так і працівник. 

Якщо ініціатором звільнення є роботодавець, він має отримати згоду працівника на звільнення за вказаною підставою. Згоду можна засвідчити двома способами: 

• роботодавець готує письмову пропозицію про припинення трудового договору за угодою сторін і визначає дату звільнення; працівник робить відмітку про згоду на звільнення за цією підставою у визначену роботодавцем дату; 
• працівник подає заяву, в якій висловлює згоду на звільнення. 

Якщо звільнення ініціює працівник, у заяві він обов’язково вказує підставу і дату звільнення. 

Законодавством не встановлено вимог щодо строку повідомлення та наявності поважних причин для припинення трудових відносин за угодою сторін у більш короткий строк. Таким чином, безстроковий трудовий договір може бути припинено за цією підставою у будь-який строк, погоджений між працівником і роботодавцем (зокрема й під час відпустки, тимчасової непрацездатності, строку випробування). При цьому такий строк може бути як більшим, так і меншим, ніж установлений для звільнення за власним бажанням двотижневий строк попередження. За угодою сторін може бути припинено і строковий трудовий договір. 

Отже, звільнення за угодою сторін провадиться, коли досягнуто відповідної домовленості між працівником і роботодавцем, тоді як для звільнення працівника за власним бажанням згоди роботодавця не потрібно, адже працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством (ч. 1 ст. 38 КЗпП), і роботодавець має погодитися зі звільненням працівника незалежно від свого бажання. 

Звільнення в період дії воєнного стану звільнення за угодою сторін особливостей немає, на відміну від звільнення за власним бажанням. Відповідно до ст. 4 Закон від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136) у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури). 

Відповідно до ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. Крім цього, у ст. 38 КЗпП наводяться випадки, коли працівник може просити розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Водночас такої підстави, як «ведення бойових дій», у цьому переліку немає. 

Положення статті надають право працівникові розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві за наявності таких умов: 

• ведення бойових дій у районах, у яких розташоване підприємство, та існування загрози для життя і здоров’я працівника; 
• робота за трудовим договором не зумовлена примусовим залученням до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану або залученням до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. 

Оскільки норма ст. 38 КЗпП не містила вичерпного переліку причин для звільнення без попередження роботодавця, то роботодавець і у період до набуття чинності Законом № 2136 міг визнати причину – загроза життю і здоров’ю працівника – як поважну для звільнення без попередження. Проте не було визначено, на якій території України таку причину можна застосовувати. 

Законом № 2136 чітко визначено, що загроза життю та здоров’ю працівника може бути поважною причиною для звільнення без попередження тільки за умови розташування підприємства в районі проведення бойових дій, а не будь-де на території України. 

Центр правової допомоги ФПУ