Огляд судової практики КЦС Верховного Суду за березень 2026 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

• у спорах, що виникають із питань захисту права власності, констатовано, що ч. 2 ст. 756 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) не передбачає можливості звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно окремо від вимоги про розірвання договору довічного утримання. Визнання права власності після розірвання договору порушує принцип обов&;язковості судового рішення;
• у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зауважено, що:
  • зобов’язання іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог виникає в момент набуття права власності на майно. Вартість майна визначається на підставі оцінки суб’єктом оціночної діяльності з обов’язковим особистим оглядом об’єкта, а сума відшкодування розраховується у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату такої реєстрації. Майнові інтереси іпотекодавця у разі прострочення виконання зобов’язання можуть бути захищені шляхом застосування ч. 2 ст. 625 ЦКУ;
  • замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати повернення авансу, якщо підрядник не виконав роботи в погоджені строки без поважних причин;
• у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що при оскарженні звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків (п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП) суд зобов’язаний перевірити законність усіх попередніх дисциплінарних стягнень, що стали підставою для кваліфікації «систематичності», незалежно від того, чи оскаржувалися вони окремо. Перебування працівника на лікуванні (зокрема амбулаторному) після звільнення є поважною причиною для поновлення місячного строку звернення до суду;
• у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, звернено увагу на те, що:
  • наявність затвердженої судом мирової угоди про утримання дитини не є абсолютною перешкодою для звернення з позовом про стягнення аліментів у разі зміни матеріального стану, сімейних обставин чи інших істотних умов, що відповідає найкращим інтересам дитини;
  • суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду;
• у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, констатовано, що близькими родичами, які не можуть бути свідками при посвідченні заповіту, є батьки, діти, брати та сестри відповідно до ст. 68 ЦКУ. Рідні дядько чи тітка спадкоємця не є близькими родичами в розумінні п. 3 ч. 4 ст. 1253 ЦКУ;
• щодо застосування норм процесуального права звернено увагу на те, що:
  • у разі відступлення права вимоги за основним зобов’язанням автоматично відступається право вимоги до поручителя, якщо порука не припинилася та договором цесії не встановлено інше;
  • позов про встановлення земельного сервітуту може бути забезпечений шляхом накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої заявляються такі вимоги. За наявності обґрунтованого припущення про можливість відчуження майна під час розгляду справи такий захід забезпечення є співмірним і адекватним, оскільки він спрямований на недопущення недобросовісної поведінки відповідача та забезпечення ефективного захисту прав позивача;
  • правонаступництво юридичної особи настає лише при її припиненні шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Скасування учасником рішення про припинення юридичної особи шляхом приєднання не тягне правових наслідків для вже здійсненої заміни боржника у виконавчому провадженні. Цивільне законодавство не передбачає правових наслідків такого скасування, а принцип стабільності цивільного обороту виключає автоматичне відновлення первісного боржника;
• у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС зауважено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника, з яким призупинено дію трудового договору відповідно до ст. 13 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та який на час виникнення заборгованості фактичного доходу не отримував, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (ст. 195 Сімейного кодексу України). У такому разі платник аліментів вважається таким, що не працював, оскільки призупинення договору звільняє роботодавця від обов’язку виплачувати заробітну плату.

«Судова влада України»