Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
Відповідно до п. 291.2 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених встановлено главою 1 розд. XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно з пп. 2 п. 291.4 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізособи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
Дія пп. 2 п. 291.4 ПКУ не поширюється на фізосіб-підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі «Інтернет», а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізособи-підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Водночас нормами п. 291.5 ПКУ визначено перелік суб’єктів господарювання, які не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, нормами законодавства передбачено, що договір про надання послуг є складним зобов’язанням, що складається з двох зобов’язань: правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник має право вимагати виконання цього обов’язку, та правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Якщо фізособа-підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги відповідно до договору, яким визначено, що замовником є фізична особа, яка підписує акт виконаних робіт, але вартість виконаних послуг для фізичної особи оплачує юридична особа (громадська або неприбуткова організація), яка не є платником єдиного податку, то такий підприємець має право перебувати на другій групі платника єдиного податку за умови дотримання вимог пп. 2 п. 291.4 та п. 291.5 ПКУ, тобто здійснювати діяльність з надання послуг тільки платникам єдиного податку та/або населенню.
Якщо фізособа-підприємець – платник єдиного податку другої групи надає послуги відповідно до договору, яким визначено, що замовником є юридична особа або фізособа-підприємець на загальній системі оподаткування, яка підписує акт виконаних робіт та оплачує вартість виконаних послуг, то такий підприємець порушує умови, передбачені ПКУ, для другої групи платників єдиного податку, але за таким підприємцем залишається право обрання третьої групи платника єдиного податку.
Водночас, будь-які висновки щодо оподаткування доходів фізичних осіб можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.
ЗІР, категорія 107.01