Запити від податкової як провісники перевірки: огляд судової практики

Чимало суб’єктів господарювання перед початком перевірки отримували запити від податківців з вимогою надати інформацію про окремі аспекти діяльності підприємства, копії певних документів тощо. Однак часто виникають питання, як реагувати на такі запити і чи надавати інформацію контролерам. Розглянемо випадки із судової практики, які допоможуть знайти вихід з окремих ситуацій.

Направлення письмового запиту платнику податків – обов’язкова умова для призначення перевірки з питань, зазначених у запиті

Суть спору:

ПАТ «А» звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (далі – ДФС), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати наказ від 06.04.17 р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та визнати протиправними дії із проведення перевірки на підставі цього наказу. Судами першої та апеляційної інстанції позов задоволено. Орган ДФС подав касаційну скаргу.

Вирішуючи справу, суд зазначив таке:

• судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що проведення перевірки розпочалося 10.04.17 р., тоді як наказ та повідомлення про проведення такої перевірки позивач отримав 11.04.17 р. Тобто з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник не був ознайомлений у визначений законом спосіб до її початку. Крім того, судами встановлено, що в наказі про проведення перевірки зазначено період, що перевіряється, відмінний від періоду, щодо якого запитувалися документи в письмових запитах про надання інформації;
• формою реалізації повноважень органу ДФС є спрямування письмового запиту до платника податків із зазначенням у ньому про наявні порушення з боку такого платника та необхідність надання ним пояснень і документів. Метою запиту є підтвердження або спростування тієї інформації, яка є в податкового органу. Достовірність такої інформації про порушення може бути як категорична, так і умовна. Установлення порушення та формування висновків про це можливе лише після отримання запитуваної контролюючим органом інформації. Тому наведення в запиті з посиланням на інформацію як можливого порушення, а не категоричного висновку про порушення з боку платника податків, передбачає наявність інформації, що потребує додаткової перевірки, яку можливо реалізувати через здійснення запиту та проведення аналізу після її отримання;
• зазначення податковим органом у наказі про проведення перевірки періоду, за який ним не запитувалася інформація, порушує право платника податку, оскільки останній позбавлений можливості спростувати наявну в податкового органу інформацію про можливі порушення, позаяк документи та пояснення за вказаний період податковим органом не запитувалися.

Постанова Верховного Суду України від 23.04.19 р. у справі № 805/1730/17-а: касаційну скаргу органу ДФС залишити без задоволення.

Пояснення та документи, надані на запит контролюючого органу, повинні бути оцінені

Суть спору:

ТОВ «П» звернулося до суду з адміністративним позовом до ГУ ДФС про скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «П». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ прийнято безпідставно, оскільки в контролюючого органу не було передбачених законодавством підстав для прийняття такого рішення. Суд першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнив: скасував наказ ГУ ДФСУ. Орган ДФСУ подав касаційну скаргу.

Вирішуючи справу, суд взяв до уваги таке:

• судами попередніх інстанцій установлено, що на адресу позивача ГУ ДФС направлено запит про надання інформації та її документального підтвердження від 18.04.16 р., в якому з посиланням на положення Податкового кодексу (далі – ПК) у позивача витребувано пояснення та документальне підтвердження взаємовідносин із контрагентами за січень 2016 року. Як підставу для надіслання такого запиту зазначено виявлення фактів, що свідчать про допущене позивачем порушення норм пп. «а» п. 198.1 ПК внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту за січень 2016 року на суму 1 266 000,00 грн. Зазначено, що про це свідчать дані за наслідками отримання та опрацювання податкової інформації. Позивач листом надав відповідь на запит контролюючого органу з поясненнями щодо взаємовідносин з контрагентом разом із копіями витребуваних документів (копії договорів постачання, податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, сертифікатів якості, товарно-транспортних накладних);
• керуючись пп. 78.1.4 ПК, ГУ ДФС видано наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «П» з питань дотримання вимог податкового законодавства. На підставі направлень на проведення перевірки, наказу на проведення перевірки фахівцями ГУ ДФС було здійснено вихід на адресу товариства з метою проведення перевірки. Проте директор ТОВ «П» у допуску працівників контролюючого органу до перевірки відмовив у зв’язку з порушенням пп. 78.1.4, п. 81.1 ПК, про що складено відповідний акт;
• обов’язковою передумовою здійснення документальної позапланової виїзної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків у разі, якщо за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства;
• зважаючи на системний аналіз норм ПК та встановлені судами обставини, суд погоджується, що контролюючий орган під час прийняття ним оскаржуваного наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки діяв не в межах та не відповідно до положень податкового законодавства, зокрема, пп. 78.1.4 ПК, оскільки контролюючим органом не доведено та не надано доказів, які б свідчили про те, що надані позивачем пояснення та документи були оцінені контролюючим органом, і такі пояснення та документи не усунули сумніви стосовно порушення позивачем податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту за січень 2016 року за господарськими взаємовідносинами з контрагентом.

Постанова Верховного Суду від 31.03.20 р. у справі № 820/3477/16: касаційну скаргу ГУ ДФС залишити без задоволення.

Невідповідність приписам закону запиту контролюючого органу звільняє платника податків від обов’язку надавати відповідь на нього

Суть спору:

Приватне підприємство (далі –ПП) звернулось до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування наказу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП» від 28.02.19 р. Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю в ГУ ДФС правових підстав для призначення перевірки ПП відповідно до пп. 78.1.1, 78.1.4 ПК, оскільки в надісланому відповідачем на адресу ПП запиті про надання інформації не було вказано визначену законом підставу витребування інформації. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зважав на те, що позивач не надав пояснень та їх документальних підтверджень на обов’язковий письмовий запит ГУ ДФС. Апеляційний суд позов задовольнив. ГУ ДФС подало касаційну скаргу.

Вирішуючи справу, суд керувався таким:

• ГУ ДФС направило на адресу ПП запит від 27.12.18 р. про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) щодо операцій з контрагентами. 18.02.19 р. ПП повідомило ГУ ДФС про відмову в наданні запитуваної інформації та документів з підстав невідповідності запиту пп. 78.1.1, п. 73.3 ПК, оскільки в ньому не вказано конкретного факту порушення ПП податкового або іншого законодавства. ГУ ДФС видано наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП, який є предметом оскарження;
• на підставі цього наказу та направлення на перевірку посадовою особою ГУ ДФС здійснено вихід за місцезнаходженням ПП для проведення перевірки, проте підприємство в допуску до проведення перевірки відмовило. Факт недопуску засвідчено актом;
• Верховний Суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для призначення позапланової перевірки ПП, а отже, і про протиправність оспорюваного підприємством наказу, оскільки запит контролюючого органу не відповідав правовим нормам, що відповідно до абзацу шістнадцятого п. 73.3 ПК звільняло ПП від обов’язку надавати відповідь на запит. Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у справах № 806/4875/14 та № 808/553/18.

Постанова Верховного Суду України від 20.12.19 р. у справі № 520/2207/19: касаційну скаргу ГУ ДФС залишити без задоволення.

Предмет перевірки на підставі пп. 78.1.5 ПК обмежений згідно із законом

Суть спору:

Товариство звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції (далі – ДПІ),у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ «Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки Товариства». В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалось на те, що в травні 2016 р. ДПІ проведено камеральну перевірку правомірності нарахування Товариством податку на додану вартість (далі – ПДВ) за березень 2016 року, за результатами якої складено акт, на висновки якого, своєю чергою, позивач подав заперечення й за результатами розгляду яких відповідно до пп. 78.1.5 ПК ДПІ видано оскаржуваний наказ. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд змінив рішення. Позивач подав касаційну скаргу.

Суд, вирішуючи справу, узяв до уваги таке:

• 03.16 р. ДПІ проведено камеральну перевірку правомірності нарахування позивачем ПДВ за березень 2016 р. відповідно до податкової декларації, за результатами якої складено акт. В акті перевірки відповідач дійшов висновку про непідтвердження суми заявленого бюджетного відшкодування та відсутність права на його отримання. 08.06.16 р. позивач звернувся до ДПІ із запереченнями на акт перевірки, унаслідок розгляду яких відповідач листом від 15.06.16 р. надав відповідь, в якій повідомив про відповідність висновків акта камеральної перевірки вимогам законодавства, однак зазначив, що підтвердженням або спростуванням раніше викладеного може слугувати документальна позапланова виїзна перевірка, яку в подальшому буде призначено;
• 06.16 р. ДПІ прийнято наказ про проведення позапланової документальної виїзної перевірки Товариства на підставі пп.78.1.5 ПК з питань достовірності заявленої до відшкодування з бюджету суми ПДВ за березень 2016 року. 21.06.16 р. позивач відмовив посадовій особі відповідача в допуску до проведення перевірки, про що складено відповідний акт;
• можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі пп.78.1.5 ПК виникає за виконання сукупності таких умов: подання заперечень до акта перевірки або скарги на прийняте ППР; наявність вимог про повний або частковий перегляд результатів перевірки або скасування оскаржуваного ППР; вказівка платником податків на обставини, які не були досліджені під час перевірки; неможливість перевірки таких обставин без проведення перевірки. Тобто законодавець обмежує предмет такої перевірки лише питаннями, що стали предметом оскарження;
• дослідивши зміст акта перевірки та заперечень на нього, суд не встановив наявності обставин, які б були зазначені в запереченнях та невідображені в акті перевірки, не вказано таких обставин й в оскаржуваному наказі.

Постанова Верховного Суду від 16.04.20 р. у справі № 822/1145/16: касаційну скаргу Товариства задовольнити.

Суди повинні надавати правову оцінку порушень контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки

Суть спору:

ТОВ «С» звернулося до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі – ППР) про визначення грошового зобов’язання зі штрафних санкцій і визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки, унаслідок якої складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань сплати ПДВ. Суди позов задовольнили. Податковий орган подав касаційну скаргу.

Вирішуючи справу, суд узяв до уваги таке:

• наказ про проведення перевірки та повідомлення від 23.11.15 р. направлено на адресу ТОВ «С» 23.11.15 р., а отримані вони останнім 26.11. 15 р. У період з 23.11.15 р. до 25.11.15 р. ДПІ ГУ ДФС провела документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «С» з питань своєчасності сплати до бюджету податкових зобов’язань з ПДВ, визначених у податкових деклараціях з ПДВ за січень та лютий 2015 року, унаслідок якої склала акт. На підставі акта перевірки ДПІ прийняла ППР про застосування до ТОВ «С» штрафних санкцій на підставі п. 126.1 ПК у сумі 2 420 005,60 грн;
• документальна невиїзна перевірка здійснюється без обов’язкової участі платника податків, проте платник має право брати участь у її проведенні, у зв’язку з чим повинен ознайомитися з наказом про перевірку, інформацією про дату початку та місце проведення перевірки в установлений законом спосіб до її початку. У разі якщо платник отримує інформацію щодо призначення невиїзної перевірки після її закінчення та оформлення, він не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до початку її проведення, а також реалізувати права, передбачені пп. 17.1.2, 17.1.6 ПК на представлення своїх інтересів у контролюючих органах, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, установленому ПК. Тому питання правомірності призначення та/або проведення невиїзної документальної перевірки має вирішувати суд незалежно від того, чи відбулася невиїзна документальна перевірка на час розгляду справи та чи прийнято як її наслідок ППР;
• така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду України у складі судової палати з розгляду справ щодо податків і зборів Кодексу адміністративного судочинства, викладеною в постанові від 21.02.20 р. у справі № 826/17123/18. У цій постанові Верховний Суд України сформулював правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи надалі наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у формі ППР та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких ППР. Водночас таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку, а в разі, якщо вони не визнані судом такими, що спричиняють протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, – переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Постанова Верховного Суду України від 28.03.20 р. у справі № 818/532/16: справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Партнерська публікація з «Аудитор України»