• Швидкий пошук надійних рішень
    і практичної інформації

Uteka

Я шукаю...

Де шукати:

розширений пошук
Отримайте доступ до більше 2 мільйонів готових рішень, публікацій та оглядів
Оформити
передплату

Правочини та їх форми

02.04.2019 9533 0 0

Укладаємо договір управління майном: істотні умови та особливості

Форма господарського договору


Нормативно-правове забезпечення:

  • Цивільний кодекс (далі – ЦК);
  • Господарський кодекс (далі – ГК);
  • Закон від 15.04.14 р. № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» (далі – Закон № 1206);
  • Закон від 23.03.17 р. № 1982-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами – підприємцями» (далі – Закон № 1982).

Цивільне законодавство визначає правочин (договір, угоду) як дію, яка спрямована на виникнення, зміну або припинення певних цивільних прав та обов’язків юридичної чи фізичної особи. Закон допускає кілька форм укладення правочинів, з особливостями яких пропонуємо ознайомитись у цьому матеріалі.

Вираження волі сторін

Укладаючи будь-яку цивільно-правову чи господарську угоду, її сторони виражають за допомогою неї своє волевиявлення. Проте, для того щоб воно набуло юридичного значення, йому потрібно надати певне об’єктивне вираження, тобто форму. Форма правочину і є способом, за допомогою якого фіксується волевиявлення сторін.

Відповідно до ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Якщо інше не встановлено законом, сторони мають право самостійно обирати його форму. Також, якщо закон не встановлює обов’язковість письмової форми для певного правочину, він уважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому маються на увазі випадки, передбачені саме законом, а не іншими нормативно-правовими актами. У випадках, установлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися також її мовчанням.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Такий правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Для інших осіб односторонній правочин може створювати обов’язки лише у випадках, установлених законом або за домовленістю із цими особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Відповідно дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, їх зміст не повинен суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Водночас правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 203, 204 ЦК).

Усні правочини

Усно можуть учинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх учинення (ч. 1 ст. 206 ЦК). Виняток становлять правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та(або) державній реєстрації, а також правочини, для яких наслідком недодержання письмової форми є їх недійсність (наприклад, договір поруки, застави тощо).

Зокрема, в усній формі можуть укладатися такі правочини:

  • договори купівлі-продажу за готівковий розрахунок (роздрібна торгівля);
  • договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення (ч. 1 ст. 719 ЦК);
  • договори позички речі побутового призначення між фізособами (ч. 1 ст. 828 ЦК);
  • договори позики між фізичними особами, якщо сума позики за таким договором не перевищує 10 нмдг (тобто 170 грн.) (ч. 1 ст. 1047 ЦК);
  • угоди фізичних осіб між собою на суму, яка не перевищує 20 нмдг (тобто 340 грн.).

Також слід наголосити, що юрособа, яка сплатила кошти за товари та послуги на основі усного правочину з іншою стороною, має отримати документ, що підтверджує підставу сплати та суму отриманих коштів (товарний або касовий чек) (ч. 2 ст. 206 ЦК).

За домовленістю сторін усно можуть учинятися правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, якщо це не суперечить договору або закону. Проте в такому разі має бути враховано, що за неправомірного вибору усної форми правочину, якщо виникне судовий спір, сторони будуть позбавлені права доводити за допомогою свідчень факт його укладення або наполягати на певних умовах.

Письмові правочини

Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах (у т. ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК). Також правочин уважатиметься вчиненим у письмовій формі, якщо волю сторін виражено за допомогою технічного засобу зв’язку (факс, телетайп). Відповідно до положень ч. 1 ст. 181 ГК госпдоговір може бути укладений у спрощений спосіб. Зокрема, це може бути здійснено шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення певного виду договорів.

Водночас правочин уважається укладеним у письмовій формі за умови його підписання обома сторонами (п. 2 ст. 207 ЦК). Тобто до підписання правочину він не може вважатися укладеним. Що стосується електронних договорів, то в разі якщо сторони домовляються про укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він уважатиметься таким, що укладений у письмовій формі (ст. 639 ЦК).

Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить вчиняти правочини:

  • між юрособами;
  • між фізичними та юридичним особами, крім правочинів, зазначених у ч. 1 ст. 206 ЦК (усні правочини);
  • фізосіб між собою на суму, яка перевищує в 20 і більше разів розмір НМДГ (крім усних правочинів);
  • інші правочини, щодо яких законом установлена письмова форма.

Звертаємо увагу, що за загальним правилом, установленим ч. 1 ст. 218 ЦК, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не тягне за собою її недійсність, крім випадків, установлених законом.

Згідно зі ст. 205 ЦК правочин, для якого законом не встановлено обов’язкової письмової форми, уважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю щодо настання відповідних правових наслідків. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися засобами аудіо-, відеозапису, письмовими та іншими доказами. Рішення суду щодо спору за таким правочином не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Підписання правочинів

У разі укладення правочину юрособами він має бути підписаний уповноваженими на це посадовими особами. Повноваження таких осіб можуть визначатись їх установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Довіреність від імені юрособи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК).

Стосовно відокремлених підрозділів суб’єктів господарювання (далі – СГ) (філій, представництв), то вони не є самостійними суб’єктами цивільних та господарських правовідносин. Виходячи із цього, їх керівники можуть діяти (представляти інтереси, підписувати правочини) лише на підставі довіреності, виданої юрособою (ст. 95 ЦК). Тому бюджетна установа, вступаючи в договірні відносини із СГ, має ретельно вивчати їх правовий статус.

Звертаємо увагу, що хоча перевірка повноважень особи, що підписує правочин, є правом сторін у зобов’язанні, а не обов’язком, ним не варто нехтувати. Доказами того, що договір чи угода підписується належною стороною, може бути вже згадана довіреність, установчий договір (статут) або витяг із нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК, укладаючи правочини, сторони можуть використовувати факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису чи іншого аналога власноручного підпису. Однак це можливо лише у випадках, прямо встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Нотаріальне посвідчення

Правочин, який вчинено в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом, або за згодою сторін (ст. 209 ЦК). Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом нанесення на документ, у якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Слід зазначити, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим ст. 203 ЦК, зокрема:

  • зміст правочину не може суперечити положенням ЦК, іншим актам цивільного законодавства;
  • особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
  • правочин має вчинятися у формі, установленій законом, і бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені в ньому;
  • волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі.

Якщо закон прямо вимагає нотаріального посвідчення певного виду договору (угоди), то невиконання цієї умови призводить до визнання такого договору (угоди) нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК).

Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі види договорів:

  • договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК), крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі;
  • договір про відчуження житлового будинку або іншої нерухомості (дарування, ренти, довічного утримання) (ст. 719, 732, 745 ЦК);
  • договір застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об’єктів (ст. 577 ЦК);
  • довіреність на вчинення правочинів, що вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення (ст. 245 ЦК);
  • договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 3 роки і більше (ст. 793 ЦК);
  • договір оренди транспортного засобу за участю фізособи (ст. 799 ЦК).

Також, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У такому разі подальше нотаріальне посвідчення договору не потрібне. Крім того, будь-який правочин може бути нотаріально посвідчений, якщо цього вимагає фізична або юридична особа, яка є його учасником (стороною).

Печатки не потрібні

Оскільки підприємства можуть у своїй діяльності укладати різного виду правочини із СГ, нагадаємо про зміни щодо використання ними печаток. Зокрема, із прийняттям Закону № 1206, обов’язковість скріплення печаткою підписів сторін госпдоговору було скасовано.

Крім того, Законом № 1982 до низки законодавчих актів унесено відповідні зміни щодо остаточного скасування обов’язкового використання печаток.

Так, на сьогодні ст. 581 ГК установлює, що СГ має право використовувати у своїй діяльності печатку, однак це не є обов’язковим. При цьому відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документа, що подається СГ до органу держвлади або місцевого самоврядування.

Копія документа, що подається до органів державної або місцевої влади, вважається засвідченою в установленому порядку, якщо на ній проставлено підпис уповноваженої особи такого СГ або особистий підпис фізособи-підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не має права вимагати нотаріального посвідчення копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом. За порушення цієї норми для посадових осіб передбачено адміністративну відповідальність у вигляді штрафу.

У ст. 581 ГК зазначається, що наявність або відсутність відбитка печатки СГ на документі не створює юридичних наслідків. Отже, указувати у будь-яких видах письмових правочинів (договорах, угодах) на необхідність скріплення їх печаткою немає потреби. Проте звертаємо увагу, що на сьогодні ще й досі не до всіх підзаконних нормативно-правових актів унесено відповідні зміни. Через це в деяких випадках можуть виникати непорозуміння й розбіжності щодо застосування чи незастосування печаток.

Також нерідкі випадки шахрайства з боку окремих СГ. Тому, укладаючи різного роду правочини з ними, слід вимагати пред’явлення копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. З нього можна отримати відомості про керівника такого СГ чи громадської організації, копії паспорта, статутні документи та іншу інформацію.

Підсумки

Дотримання вимог цивільного законодавства щодо форми правочину дає змогу сторонам бути впевненими в його дійсності та апелювати до суду в разі порушення їхніх прав та інтересів, що випливають з укладеного правочину. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Якщо інше не встановлено законом, сторони мають право самостійно обирати його форму. Правочин, який вчинено в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом, або за згодою сторін.

Коментарі до матеріалу

Оформити передплату на розділ «Агро»

Надійні рішення з бухобліку, податках і праву

2936 грн. / рік

Купити

Кращі матеріали