Звільнення суб’єкта господарювання від сплати земельного податку

Багато підприємств та ФОПів, що мають у власності нерухомість здають її в оренду. При цьому, більшість з них обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п.п.4) п.297.1 ст.297 ПКУ, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку 1-3 груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку 4-ої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Разом із тим, Верховний Суд України, а за ним і ВС (новий) формували практику, за якою здача в оренду нерухомості не звільняє спрощенця від сплати земельного податку.

ВС виходив з того, що :  « … спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена».

У Постановах: від 27.02.2018 року у справі  №826/8675/17 (№К/9901/2205/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72... ), від 06.03.2018 року у справі №826/27202/15 (№К/9901/19638/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72... ), від 19.06.2018 року у справі  №814/3427/13-а (№К/9901/3802/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74... ), ВС висловив правову позицію, що зводиться до наступного: «Платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку».

Тобто, ВС неодноразово висловлював правову позицію, з якої вбачається, що всупереч прямим приписам ПКУ, платник єдиного податку повинен сплачувати податок на землю. Вказана правова позиція засмутила та поставила у тупик багатьох платників єдиного податку, які не знали: чи керуватися приписами ПКУ, чи Постановами ВС.

І ось тут, в Постанові від 26.06.2018 року у справі №826/14081/16 (№К/9901/49779/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74... ), ВС висловлює нову правову позицію: «п.п.4 п.297.1 ст.297 ПКУ передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. Як встановлено судами попередніх інстанцій, належне позивачу нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1, використовуються ним, як фізичною особою-підприємцем, для здійснення господарської діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна. Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення».

Отже, у випадку виникнення спорів із органами ДФС, платники єдиного податку можуть обґрунтовувати свою позицію щодо несплати земельного податку не лише нормами ПКУ, але й практикою ВС (позитивна для платників постанова була прийнята останньою у часі, тож має більшу цінність ніж попередні).

Отже, за наявності належних реєстраційних та первинних документів, що підтверджують зв'язок між здаванням в оренду приміщення та пов’язаністю таких дій із отриманням доходу, саме як платника єдиного податку, звільняє суб’єкта господарювання від сплати земельного податку.