Верховний Суд роз’яснив, що відбувається з лізинговими платежами у разі втрати предмета лізингу під час окупації

Більше за темою:

Фінансовий лізинг: хто, коли та як подає форму № 20-ОПП?

Оренда з викупом та фінлізинг: у чому різниця?

Фінансовий лізинг: облік на прикладах

Втрата предмета фінансового лізингу (зокрема внаслідок викрадення під час воєнних дій) трансформує обов’язок його повернення у зобов’язання з відшкодування вартості майна та виключає можливість нарахування неустойки за неповернення, за відсутності вини лізингоодержувача. Водночас така обставина не звільняє лізингоодержувача від обов’язку сплачувати лізингові платежі, оскільки ризик випадкової втрати майна покладається на нього.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

У справі лізингодавець звернувся з позовом про стягнення з лізингоодержувача та поручителя понад 3,1 млн грн заборгованості за договором фінансового лізингу (лізингові платежі, штрафні санкції, інфляційні втрати і 3 % річних). У відповідь лізингоодержувач подав зустрічний позов, у якому просив звільнити його від сплати лізингових платежів з 24 лютого 2022 року у зв’язку з неможливістю користування автомобілем, який перебував на окупованій території та був викрадений.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили первісний позов (апеляція зменшила розмір пені) та відмовили в зустрічному позові.

Переглядаючи справу, КГС Верховного Суду зазначив, що для застосування неустойки за неповернення майна (ст. 785 Цивільного кодексу України, далі – ЦКУ) необхідна наявність вини боржника; у разі втрати (викрадення) предмета лізингу його повернення є об’єктивно неможливим, а тому відповідне зобов’язання припиняється і трансформується у відшкодування збитків; за відсутності фактичного володіння майном і можливості його повернення немає підстав для нарахування неустойки за прострочення повернення.

Суд підкреслив, що покладення ризику випадкової втрати майна на лізингоодержувача означає обов’язок відшкодувати його вартість або виконати інші фінансові зобов’язання за договором, але не створює підстав для подвійної відповідальності у вигляді неустойки за неповернення.

Водночас КГС Верховного Суду відхилив доводи про застосування ч. 6 ст. 762 ЦКУ. Суд зазначив, що лізингові платежі не є аналогом орендної плати, оскільки включають відшкодування вартості майна та плату за фінансування; навіть за неможливості користування предметом лізингу (внаслідок форс-мажору чи війни) обов’язок зі сплати лізингових платежів зберігається; ризик втрати майна несе лізингоодержувач, що відповідає природі фінансового лізингу.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів у частині стягнення неустойки за неповернення предмета лізингу та відмовив у цій частині позову, залишивши в силі стягнення основної заборгованості, штрафу, зменшеної пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Зустрічний позов про звільнення від сплати лізингових платежів залишено без задоволення.

Постанова КГС Верховного Суду від 25.03.2026 у справі № 916/5151/24.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду.

«Судова влада України»