Чи зберігається право користування землею, набуте до 1990 року

Більше за темою:

Спецтема «Податок на нерухомість і плата за землю: подання уточнюючих декларацій»

Придбання земельної ділянки на аукціоні: чи включати вартість послуг нотаріуса та аукціону до первісної вартості землі?

Орендна плата за землю за видатковою відомістю: що робити з невиплаченими сумами

Громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу УРСР 1990 року, зберігають права на користування такими ділянками до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Для підтвердження прав спадкоємців на таку земельну ділянку необхідно довести, що на момент відкриття спадщини право власності або користування було належним чином оформлене спадкодавцем і земельна ділянка входила до складу спадщини.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, позивачки вказували, що у власності відповідача перебуває земельна ділянка, площею 0,1038 га, яка сформована за рахунок присадибної земельної ділянки, що перебувала в користуванні їхньої родини із 1955 року та яка після смерті голови колгоспного двору залишилася в користуванні позивачок і міською радою не вилучалася.

Позивачки вважали, що протиправність відведення рішенням міської ради відповідачу земельної ділянки, яка сформована в межах і площі належної їм на праві користування присадибної земельної ділянки, зумовлює протиправність рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність відповідача та недійсність державного акта на право власності останнього на землю, а також недійсність договору дарування відповідачем спірної земельної ділянки.

Суди в позові відмовили, посилаючись на те, що позивачки не підтвердили належними та допустимими доказами факту оформлення в установленому законом порядку членами колишнього колгоспного двору права власності чи права користування на земельну ділянку, не надали доказів, які б доводили, що спірна земельна ділянка входила до спадкової маси.

КЦС Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що п. 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачає, що громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

У п. 7 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу зазначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.

Зі змісту наведених норм випливає, що громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше чинним законодавством, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Підсумовуючи викладене вище, КЦС Верховного Суду виснував, що відсутні правові підстави для визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування про відведення та передачу у власність відповідача земельної ділянки, оскільки позивачки не довели факту оформлення права власності чи користування на спірну земельну ділянку, не надали доказів, що ділянка була об'єктом спадкування, та не довели незаконності набуття відповідачем права власності на таку ділянку.

Постанова КЦС Верховного Суду від 02.07.2025 № 569/13445/20(провадження № 61-3968св24).

«Судова влада України»