Більше за темою:
До правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення ст. 117 КЗпП в новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду.
За обставинами справи у серпні 2021 року позивача наказом ДП було звільнено з посади заступника директора з юридичних питань у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників. У день звільнення підприємство не провело з ним повного розрахунку. На користь позивача рішенням суду стягнуто заборгованість із заробітної плати, яку відповідач виплатив у липні 2023 року, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд скасував таке рішення і частково задовольнив позов, зазначивши, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП.
Колегія суддів КЦС Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв’язку з необхідністю відступу від висновку, викладеного в постанові КАС Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням змін, внесених Законом від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (набув чинності з 19 липня 2022 року, далі – Закон № 2352).
Переглядаючи рішення судів, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особливість внесених Законом № 2352 змін полягає в тому, що попередня редакція ст. 117 КЗпП не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.
Тобто вказані вище зміни пом’якшують відповідальність роботодавця за неналежне виконання обов’язку з проведення повного розрахунку при звільненні працівника.
Рішенням КСУ від 09.02.1999 № 1-7/99 передбачено, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пом’якшення відповідальності, передбаченої Законом № 2352, не може застосовуватися до роботодавця – юридичної особи, тому нова редакція ст. 117 КЗпП не може застосовуватися до правовідносин, що виникли й закінчилися до 19 липня 2022 року.
Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення ст. 117 КЗпП в новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.
Тобто якщо працівника звільнено з роботи 2 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352 із ним не проведено, то суми, передбачені ст. 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 3 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року – без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року – 6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352 чинності, або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.
Постанова ВП Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23.
«Судова влада України»