Об'єкт оподаткування єдинника четвертої групи: що з незареєстрованими землями

Більше за темою:

Спільне вирощування сільгосппродукції: обираємо варіант співпраці

Орендована земля перейшла у власність: практичні наслідки для агропідприємства

Індексація платежів у разі викупу земельної ділянки з постійного користування

Чи підлягають включенню до об’єкта оподаткування ЄП четвертої групи сільськогосподарські угіддя, якими платник фактично користується, але право користування якими не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та з якої дати платник ЄП четвертої групи, який уклав договір оренди сільськогосподарських угідь зобов’язаний нараховувати податкові зобов’язання за такими земельними ділянками: з дати укладання договору оренди чи з дати державної реєстрації права оренди?

Особливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності визначено главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Відповідно до абзацу першого п. 292 прим. 1.1 ст. 292 прим. 1 ПКУ об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Об’єктом оподаткування єдиним податком четвертої групи є, зокрема, земельні ділянки, отримані на умовах оренди, суборенди, емфітевзису.

Частиною першою ст. 93 Земельного кодексу України  (далі – ЗКУ) визначено, що право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі – Закон № 161) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗКУ, Цивільним кодексом України, Законом № 161 та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п’ята ст. 6 Закону № 161).

Статтями 125, 126 ЗКУ встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності, користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 161 орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Згідно з абзацом сьомим п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952 державній реєстрації прав підлягають, зокрема, права оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, якщо платник єдиного податку четвертої групи передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення та/або земель водного фонду в користування іншому суб’єкту господарювання, зокрема, платнику єдиного податку четвертої групи, неплатнику єдиного податку четвертої групи або фізичній особі та здійснює державну реєстрацію передачі права користування такими земельними ділянками, то такі земельні ділянки є об’єктом оподаткування єдиним податком четвертої групи для суб’єкта господарювання, якому передані такі земельні ділянки.

Разом з тим, у разі переходу права власності або права користування на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника (користувача) до іншого власника (користувача) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, податкові зобов’язання щодо такої земельної ділянки визначаються для попереднього власника (користувача) за період з 01 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності (користування) на таку земельну ділянку, і для нового власника (користувача) – починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов’язання кожного з таких власників (користувачів).

При цьому використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства.

Слід зазначити, що оцінка відображення в обліку господарських операцій та використання земель без належного оформлення прав власності або користування здійснюється в межах державного контролю у відповідності до законодавства.

ЗІР, категорія 108.02