Коли працівник несе повну матеріальну відповідальності

Головний державний інспектор Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надав роз’яснення щодо повної матеріальної відповідальності працівників, а саме:

Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників визначені главою IX Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України). Зокрема статтею 130 визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків,  при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 135¹ КЗпП України визначено, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та:

1. обіймає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
2. виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.

Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими  підприємством,  установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм  на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджено  постановою  Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної  центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 р. №  447/2,  яка  діє  на  території  України  відповідно  до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. N 1545-XII “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”.

Разом з тим, згідно з нормами  статті  134  КЗпП України   відповідно   до   законодавства  працівники  несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником  під  звіт  за  разовою довіреністю  або  за  іншими  разовими документами (пункт 2 статті 134 КЗпП України). Питання видачі довіреностей на  одержання  матеріальних цінностей,  відпуску їх за довіреностями регулюються статтями 244, 245, 246 Цивільного кодексу України.

Вимогами статті 136 КЗпП України  встановлено порядок покриття шкоди, заподіяної працівником:

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками – за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження роботодавця, або вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.

https://dp.dsp.gov.ua