Право працівника на щорічну основну відпустку повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві. Відповідну норму містить частина п’ята ст. 10 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504).
Якщо така відпустка надається до шестимісячного терміну безперервної роботи, її тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.
Винятком є випадки, передбачені частиною сьомою ст. 10 Закону № 504. А саме щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:
Підкреслимо, що щорічна відпустка за другий та наступні роки роботи може бути надана працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Проте згідно зі ст. 6 Закону № 504 вона надається за відпрацьований робочий рік, який відлічується із дня укладення трудового договору.
Працівник може реалізувати своє право на щорічну відпустку повної тривалості за умови, що на день оформлення щорічної відпустки новий робочий рік уже розпочався.
Розглянемо це питання на прикладі.
Припустімо, працівника прийнято на роботу 20 травня 2024 р. За 2024-й робочий рік він використав щорічну відпустку повністю, проте просить надати відпустку з 3 червня 2025 р.
Початком робочого року працівника є дата прийняття його на роботу, тобто 20 травня 2024 р. Отже, робочими роками будуть періоди з 20 червня 2024 р. до 19 червня 2025 р. включно, з 20 червня 2025 р. до 19 червня 2026 р. і т. д.
У наведеній ситуації роботодавець має право відмовити в наданні щорічної відпустки (навіть часткової), незважаючи на те, що працівник працює на підприємстві не перший рік, оскільки щорічна відпустка надається за відпрацьований робочий рік.
Отже, надання щорічної відпустки за робочий рік, який ще не розпочався, законодавством не передбачено.
Надання за невідпрацьований рік щорічної відпустки будь-якої тривалості може призвести до нераціонального використання коштів. Адже щороку формується резерв відпусток, суть якого полягає в тому, щоб рівномірно розподілити витрати на оплату відпусток протягом року.
Крім того, ст. 22 Закону № 504 передбачено, що в разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже отримав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Проте частинами другою – третьою ст. 22 Закону № 504 визначено чимало випадків, коли такі відрахування не проводяться. Тому може трапитися, що працівникові нададуть щорічну відпустку авансом, а він звільниться й підпаде під ті випадки, коли згідно із законодавством роботодавець не матиме права здійснювати відрахування із зарплати.