Працівник підприємства хоче звільнитися. У нього є невикористані дні щорічної відпустки, за які слід виплатити компенсацію. Як у наказі про звільнення потрібно відобразити дні, за які виплачується компенсація: зазначити їх загальну кількість, як і було раніше, чи розділити на дві умовні групи – станом на 31.12.2023 і починаючи з 01.01.2024?
Інтерес до формулювання наказу про звільнення обумовлений змінами у правилах обчислення компенсації, яка виплачується за дні невикористаних відпусток.
Так, п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100), установлено, що обчислення середньої зарплати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31.12.2023, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Тобто для виплати компенсації у 2024 році слід визначати дві середні зарплати – за 2023 і за 2024 роки. Ось чому бухгалтерії потрібно знати кількість днів відпустки, на які працівник набув право до 31.12.2023 і з 01.01.2024.
Зміни у правилах обчислення компесації за невикористану відпустку набрали чинності 12.09.2023. До цієї дати в наказі про звільнення зазначали загальну кількість днів невикористаних відпусток, за які виплачується компенсація. Наприклад, так: «Виплатити компенсацію за 10 календарних днів невикористаної щорічної відпустки».
Але з появою змін у Порядку № 100 у професійних групах в соціальних мережах між бухгалтерами і кадровиками виникла дискусія на цю тему.
Ми вважаємо, що роботодавець самостійно вирішує, як у наказі про звільнення зазначати кількість днів невикористаних відпусток:
Пояснимо свою позицію.
Наказом Держкомстату від 05.12.2008 № 489 затверджено типову форму П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)» (далі – Наказ № 489; наказ про звільнення). І в цій типовій формі не передбачено такого реквізиту, як кількість днів невикористаної відпустки, що підлягають компенсації на день звільнення.
Пізніше Державна служба статистики в листі від 25.08.2021 № 19.1.2-26/О-117-21/122 щодо ведення первинного обліку за типовими формами роз’яснила, що відповідно до ст. 14 Закону від 17.09.1992 № 2614-XII «Про державну статистику» органи держстату зобов’язані, зокрема, затверджувати звітно-статистичну документацію статистичних спостережень, а також типові форми первинної облікової документації, необхідної для їх проведення.
Цю норму зі ст. 14 Закону було виключено в жовтні 2012 року, але на дату затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці, зокрема типової форми № 4-П «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)», вона була чинною.
Типові форми, йдеться у листі, розроблено з метою систематизації та визначення стандартного уніфікованого переліку показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень із праці, а також полегшення ведення їх (зокрема, в електронній формі) респондентами (підприємствами, установами, організаціями).
Вимоги до складення типових форм, на думку Держстату, передбачають обов’язковість ведення респондентами первинного обліку показників, зазначених у цих формах. При цьому під «обов’язковістю» слід розуміти насамперед не питання обов’язковості використання типових форм, а необхідність ведення первинного обліку в цілому.
Із цього роз’яснення Держстату можемо зробити такі висновки:
Отже, якщо роботодавець користується типовими формами первинної облікової документації зі статистики праці, затвердженими Наказом № 489, він не буде вказувати кількість днів невикористаних відпусток у типовій формі № П-4 – і це буде правильно.
Але роботодавці здебільшого користуються бланками наказів, які розробляють самостійно з урахуванням норм ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів». А ДСТУ 4163:2020 не визначає зміст організаційно-розпорядчої документації, лише встановлює вимоги:
Таким роботодавцям слід звернутися до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мін’юсту від 18.06.2015 № 1000/5 (далі – Правила № 1000/5).
Особливості підготовки та оформлення розпорядчих документів визначено гл. 10 розд. IІ Правил № 1000/5. І хоча у п. 7 дано загальну характеристику розпорядчих документів з кадрових питань (особового складу), конкретний зміст таких документів не наведено. Більше того, у п. 2 визначено, що розпорядчі документи (накази) з кадрових питань можуть бути складені на підставі міжгалузевих типових уніфікованих форм.
Звідси випливає, що підприємства самостійно визначають зміст розпорядчих документів, зокрема наказів про звільнення. І кількість днів невикористаних відпусток не є обов’язковою складовою наказу про звільнення.
Підтвердження цьому знаходимо в листі Мінекономіки від 26.02.2024 № 4707-05/14491-09. Міністерство роз’яснило, що підприємства, установи, організації самостійно визначають в інструкціях з діловодства правила і порядок складання та оформлення внутрішніх нормативно-розпорядчих документів із дотриманням вимог норм законодавства.
Отже! Підприємство має право самостійно визначити, вказувати в наказі про звільнення працівника кількість днів невикористаних відпусток чи ні, а якщо вказувати, то як саме («гуртом» чи окремо). |
Бухгалтери зацікавлені в тому, щоб знати кількість днів невикористаних відпусток станом на 31.12.2023 і станом з 01.01.2024 (ми пояснили, чому), а кадровики ведуть облік таких днів за кожен робочий рік.
Як саме оформлювати наказ про звільнення працівника – справа роботодавця (див. вище).
Але в будь-якому разі роботодавець локальним розпорядженням має визначити, у якій спосіб і в якому вигляді до бухгалтерії від кадрової служби надходитиме інформація про кількість днів не використаних працівником відпусток станом на 31.12.2023 і станом з 01.01.2024.