Закон про мову та трудові відносини

У статті поговоримо, в якій сфері обов’язковим є застосовування державної мови, про відповідальність за порушення закону та що робити, якщо працівник не володіє українською, які заходи впливу до нього можна застосувати.

Хто зобов’язаний застосовувати державну мову та як засвідчується рівень володіння нею

У ст. 9 Закону від 25.04.19 р. № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі – Закон про мову) наведено широкий перелік осіб, які зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків. До цього переліку, зокрема, входять державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, посадові особи підприємств, установ, організацій (у т. ч. приватних), педагогічні, медичні (лише державної та комунальної власності) працівники, військові, прокурори, судді, адвокати, нотаріуси.

З 16.07.21 р. рівень володіння державною мовою деякими категоріями осіб (держслужбовцями, прокурорами, суддями, керівниками закладів освіти) засвідчуватиметься відповідним державним сертифікатом, який видаватиме Національна комісія зі стандартів державної мови, створена 2020 року (далі – Нацкомісія). Однак якщо такі особи станом на 16.07.21 р. вже обійматимуть вищенаведені посади, то отримувати сертифікат їм не треба буде.

Водночас адвокати, нотаріуси, педагоги, медики зможуть засвідчувати рівень володіння державною мовою і документом про повну загальну середню освіту, за умови що такий документ підтверджує вивчення особою української мови як навчального предмета. Якщо ж такого предмета не буде в атестаті, то від них також вимагатиметься сертифікат.

Нацкомісія прийматиме іспити на рівень володіння державною мовою. Кількість спроб здати такий іспит не обмежено, але не частіше одного разу на чотири місяці. Плата за складання іспиту не стягуватиметься, а державний сертифікат буде безстроковим ( ст. 48 Закону про мову).

Тим, хто засвідчить володіння українською і складе іспит, буде видано державні сертифікати встановленої форми. Нацкомісія вноситиме записи про їх видавання до Державного реєстру сертифікатів.

Застосування української мови як державної у публічних сферах

Закон про мову загалом набув чинності ще 16.07.19 р. Однак деякі його норми почали (почнуть) діяти пізніше.

Окремий розділ V цього Закону присвячено питанням застосування української мови як державної в публічних сферах. Розглянемо деякі з них.

Сфера обслуговування споживачів

Почнемо саме з цієї сфери, оскільки з 16.01.21 р. набула чинності ст. 30 Закону про мову щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів.

Отже, відтепер мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова. Але на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.

Тобто якщо споживач спілкується іншою мовою, наприклад російською, перехід суб’єкта господарювання на мову споживача не вважатиметься порушенням Закону про мови.

Сфера охорони здоров’я

Як передбачено ст. 33 Закону про мову, мовою у сфері охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного обслуговування є державна мова. Однак на прохання особи, яка звертається за наданням медичної допомоги чи медпослуг, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.

Із 16.07.20 р. набули чинності норми частин 3–5 ст. 33 Закону про мову, згідно з якими:

• документи, які стосуються стану здоров’я пацієнтів, мають складатися в закладах охорони здоров’я (далі – ЗОЗ) державною мовою;
• мовою актів, які регулюють діяльність ЗОЗ, діловодства та документообігу, також є державна мова;
• у своїх документах ЗОЗ використовують медичну термінологію відповідно до стандартів, визначених Нацкомісією зі стандартів державної мови.

Сфера культури

Уже з 16.07.21 р. набуває чинності більшість норм ст. 23 Закону про мову, згідно з якими, зокрема:

• українською мовою проводитимуться культурно-мистецькі, розважальні та видовищні заходи. Хоча застосування інших мов під час таких заходів дозволяється, якщо це виправдано художнім, творчим задумом організатора заходу;
• публічне виконання та/або публічний показ театральної вистави іншою мовою, ніж державна, у державному чи комунальному театрі супроводжуватимуться перекладом українською за допомогою субтитрів, звукового перекладу чи в інший спосіб;
• мовою музейної справи та мистецьких виставок стає державна;
• мовою туристичного та екскурсійного обслуговування буде українська мова. Проте передбачено, що туристичне чи екскурсійне обслуговування іноземців та осіб без громадянства може здійснюватися іншою мовою.

Сфера діловодства та трудових відносин

У сфері діловодства, документообігу, листування та звітності громадських об’єднань та інших юридичних осіб (незалежно від форми власності) українська мова є обов’язковою.

Що стосується трудових відносин, то норми ст. 20 Закону про мову визначають, що ніхто не може бути примушений використовувати під час перебування на роботі та виконання обов’язків за трудовим договором іншу мову, ніж державна, крім випадків:

• обслуговування споживачів та інших клієнтів, які є іноземцями чи особами без громадянства;
• створення юридичних, технічних, інформаційно-рекламних текстів та інших повідомлень і документів (у т. ч. усних), адресатами яких є іноземці чи особи без громадянства, юридичні особи, органи й посадові особи іноземних держав і міжнародних організацій.

Також зверніть увагу, що трудові договори укладаються державною мовою, що не перешкоджає використовувати сторонам трудового договору його переклад. Мовою локальних актів, що регулюють діяльність підприємств, також є винятково українська мова.

Як бачимо:

• по-перше, на роботі не можна саме примушувати працівників розмовляти НЕ українською мовою, крім випадків, згаданих вище;
• по-друге, усі локальні документи підприємства, зокрема трудові й колективні договори, накази, посадові інструкції, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо, мають бути складені державною мовою. Звісно ж, це не новина, адже цю норму вже тривалий час закріплено в п. 14 гл. 1 розд. ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мін’юсту від 18.06.15 р. № 1000/5, де зазначено, що установи здійснюють діловодство державною мовою.

Зверніть увагу, що норми щодо обов’язкового застосування державної мови у сфері трудових відносин набули чинності ще з 2019 року.

Дії роботодавця в разі ігнорування працівником Закону про мову

Наведена далі інформація є важливою насамперед для роботодавців, що належать до перелічених вище сфер. Адже до них можуть бути застосовані штрафні санкції, передбачені Законом про мову. На жаль, на сьогодні в нашій країні далеко не всі вільно володіють українською мовою. Тому для багатьох дійсно може бути проблемою застосування в роботі державної мови. Як же діяти роботодавцю, щоб зобов’язати працівників використовувати в необхідних робочих моментах (під час виконання посадових обов’язків) державну мову? Прямої відповіді на це запитання в законодавстві не знайдеться. Та все ж вихід є.

Примусово-каральні заходи

У посадовій інструкції працівника (нагадаємо, що посадові інструкції складаються на посаду, а не для конкретного працівника), у розділі «повинен знати», слід зазначити «державну мову» або «вільно володіти державною мовою». Таку саму фразу слід написати і в трудовому договорі із працівником, якщо він укладається в письмовій формі.

Зверніть увагу, що під час прийняття на роботу працівник повинен ознайомитися з посадовою інструкцією під підпис. Водночас чіткої норми, що за невиконання вимог посадової інструкції працівника можна притягнути до відповідальності, у законодавстві немає.

Однак у ст. 147 КЗпП передбачено, що працівника може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни. Тому більш надійно буде передбачити в такому локальному документі, як Правила внутрішнього трудового розпорядку (далі – ПВТР), що «Працівники зобов’язані дотримуватися норм посадової інструкції», а в іншому розділі – «Роботодавець має право притягнути до дисциплінарної відповідальності працівника за невиконання умов трудового договору (посадової інструкції)».

І тоді вже працівника можна притягнути до дисциплінарної відповідальності, тобто винести догану. Порядок притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності потребує окремого розгляду, тому ми не будемо на ньому зупинятися, а лише нагадаємо, що норми про застосування дисциплінарних стягнень визначено у ст.147–151 КЗпП. До речі, у разі накладення на працівника дисциплінарного стягнення у вигляді догани заходи заохочення до працівника не застосовуються (ст. 151 КЗпП).

Зверніть увагу, що допускається внесення змін або перезатвердження нових редакцій як посадової інструкції, так і ПВТР, з дотриманням умов, передбачених законодавством (ст. 142 КЗпП і наказ Мінпраці та соцполітики від 29.12.04 р. № 336). Не забувайте, що в разі внесення змін до цих документів працівників слід ознайомити з ними під підпис. 

Чи можна звільнити працівника за порушення Закону про мову?

Ні, з цієї причини не можна. Адже у КЗпП немає такої підстави для звільнення.

Проте, як зазначалося вище, можна винести працівникові догану (далі див. зразок відповідного наказу). У разі ж винесення повторної догани працівника можна звільнити за п. 3 ст. 40 КЗпП, а саме за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або ПВТР, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Таке звільнення здійснюється з урахуванням особливостей застосування заходів дисциплінарного стягнення, установлених ст. 147–149 КЗпП, та обмежень, передбачених для звільнення з ініціативи власника.

Зразок наказу про оголошення догани

Інші заходи

Безумовно, роботодавець має бути зацікавлений у професійності працівників. Тому заохочувальні заходи можуть бути набагато дієвішими, ніж каральні. До таких заходів можна віднести проведення (направлення) за кошти роботодавця семінарів, курсів тощо.

Однак не всі роботодавці готові (можуть) оплатити ці заходи. Тож, як варіант, можна запропонувати працівникам участь у них за власний кошт. Тим паче, що є багато й безоплатних курсів з вивчення української мови, зокрема і при Нацкомісії з питань державної мови.

Крім того, можна зобов’язати (видавши відповідний наказ) працівників, які не володіють вільно державною мовою, пройти навчання.

Звісно, в оголошенні про прийняття на роботу роботодавець може ставити умову про вільне володіння державною мовою і на співбесіді відповідально перевіряти рівень володіння нею.

Ще один варіант: у разі проведення атестації працівників до атестаційних вимог включати обов’язкове вільне володіння державною мовою.

Нагадаємо, що атестація проводиться відповідно до Закону від 21.01.12 р № 4312-VI «Про професійний розвиток працівників» (далі – Закон № 4312). Як визначено у ст. 1 цього Закону, атестація працівників – це процедура оцінки відповідності професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов’язкам, проведення оцінки їхнього професійного рівня.

Як бачимо, атестація направлена, передусім, на оцінку професійного рівня, але сюди можна додати вимоги щодо володіння державною мовою. Проте нагадаємо, що атестація проводиться за певних умов, передбачених розд. ІІІ Закону № 4312, галузевими нормативно-правовими актами, положенням про атестацію на підприємстві, установі, організації.

Чи має право роботодавець вимагати від працівника сертифікат на знання державної мови?

Як зазначалося вище, сертифікат на знання державної мови зобов’язані надавати лише особи з категорій, перелічених у ст. 9 Закону про мову.

Щодо інших працівників, наприклад тих, які працюють у сфері обслуговування, законодавство не встановлює такого обов’язку. Тобто вимагання від них сертифіката буде неправомірним.

Відповідальність за порушення Закону про мову

У разі порушення суб’єктом господарювання (далі – СГ) вимог, установлених Законом про мову, Уповноважений Нацкомісії чи його представник складає акт про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови, оголошує СГ попередження та вимогу усунути порушення протягом 30 днів від дати складення акта.

А в разі повторного протягом року порушення вимог Закону про мови складається протокол. За таке повторне протягом року порушення Уповноважений накладає на СГ (не на фізичну особу!), що провадять господарську діяльність на території України (у т. ч. і ФОП), штраф у розмірі від 300 до 400 НМДГ (від 5 100 грн до 6 800 грн).

Крім того, передбачено ще й адміністративну відповідальність за порушення вимог Закону про мову (див. табл.). А до такої відповідальності вже може бути притягнуто й фізичну особу (і не лише посадову особу підприємства).

Однак звертаємо увагу, що адміністративна відповідальністьза порушення Закону про мову застосовуватиметься з 2022 року.

Таблиця. Адміністративна відповідальність за порушення вимог Закону про мову (ст. 188⁵² і 188⁵³ КУпАП)

Висновки

Суб’єкти господарювання мають вжити належних заходів для запобігання порушенням, у т. ч. і працівниками) вимог Закону про мову та, як наслідок, застосуванню штрафних санкцій за такі порушення. Для цього слід внести відповідні зміни до локальних нормативних документів , попередити про такі зміни працівників та докласти зусиль для їх зацікавленості в оволодінні державною мовою.