Чи впливає відпустка за свій рахунок на тривалість щорічної основної відпустки?

Працівник підприємства перебував у відпустці без збереження заробітної плати значно довше, ніж це передбачено Законом від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504). Причина – відсутність на підприємстві обсягу робіт. Чи включається період перебування у такій відпустці до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки?

Включається, але тільки той період, який передбачено Законом № 504.

Правила обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку, установлені ст. 9 Закону № 504. Так, до робочого стажу зараховується час, коли працівник фактично не працював і йому не виплачувалася заробітна плата, проте за ним зберігалося робоче місце (посада) у порядку, визначеному ст. 25 та 26 Закону № 504. Тобто час, коли співробітник перебував у відпустці без збереження заробітної плати, яку прийнято називати відпусткою за свій рахунок (п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону № 504).

Є виняток із цього правила, тобто до стажу не зараховується період перебування:

• у відпустці без збереження зарплати для догляду за дитиною до досягнення нею шести років;
• відпустці без збереження зарплати для догляду за дитиною до 16 років (у випадку, якщо дитина хвора на цукровий діабет І категорії);
• відпустці без збереження зарплати для догляду за дитиною до 18 років (у випадках, коли це дитина-інвалід).

У загальному випадку за угодою сторін співробітникові може бути надана відпустка за свій рахунок тривалістю не більше 15 календарних днів на рік (ст. 26 Закону № 504).

Крім того, у ст. 25 Закону № 504 сказано, у яких випадках відпустка без збереження заробітної плати надається працівникам в обов'язковому порядку – із зазначенням тривалості такої відпустки (наприклад, пенсіонерам за віком або інвалідам ІІІ групи надається відпустка без збереження зарплати не більше 30 календарних днів щорічно).

Таким чином, до стажу роботи для надання щорічної відпустки зараховується тільки період відпустки без збереження заробітної плати, наданої в межах 15-денного строку, установленого ст. 26 Закону № 504, а також строку, передбаченого ст. 25 Закону № 504 (за наявності у працівника підстави для надання йому такої відпустки) (див. лист Мінсоцполітики від 19.09.13 р. № 416/13/116-13).

На практиці роботодавець із будь-яких причин може надавати співробітникам відпустку без збереження зарплати більшої тривалості, ніж це передбачено ст. 25 та ст. 26 Закону № 504. Але час перебування у такій відпустці понад норму не буде зарахований до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку.

Нагадаємо також, що відпустка без збереження зарплати може бути надана співробітникові тільки за його бажанням, а не за ініціативою роботодавця. Випадки, коли працівників примусово відправляють у відпустку без збереження зар­плати, уважаються порушенням законодавства про працю, за що роботодавця можуть притягти до адміністративної відповідальності. Так, згідно із ч. 1 ст. 41 КУпАП посадовим особам підприємства, із чиєї вини виникли такі порушення, загрожує штраф у розмірі від 30 до 100 НМДГ (від 510 до 1 700 грн.).

А що ж робити роботодавцеві за ситуації, коли у нього немає можливості оплачувати роботу співробітників через відсутність обсягу робіт?

У такій ситуації, щоб не порушувати трудове законодавство, роботодавцеві слід:

• або оформити простій у порядку, установленому ст. 34 КЗпП,
• або ж вирішувати проблему кардинальніше, у тому числі шляхом скорочення штатів.