Основні законодавчі вимоги та обмеження за відрядженнями

«Відрядження: оформлення та облік витрат»

Мабуть, жодне підприємство не обходиться без направлення своїх співробітників у службові відрядження. Це може бути пов'язане зі знаходженням філій/представництв підприємства в інших регіонах, вирішенням спірних питань із контрагентами та ін. Які існують обмеження за відрядженнями, чи потрібно виплачувати аванс відрядженому працівнику, а також яка відповідальність за недотримання законодавчих вимог, ви дізнаєтесь із цієї консультації.

На сьогодні ні КЗпП, ні ПК не містять визначення поняття «відрядження». В Інструкції № 59 є визначення службового відрядження. Це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення (п. 1 розд. I). Цим документом установлено порядок направлення й оформлення відряджень.

Звертаємо увагу: ця Інструкція обов’язкова для виконання тільки бюджетними організаціями та підприємствами, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Для комерційних підприємств вона носить рекомендаційний характер, вони не зобов’язані її дотримуватися.

Згідно зі ст. 121 КЗпП у відрядження можуть бути направлені наймані працівники підприємства. ПК дозволяє відправити у відрядження членів керівних органів підприємств (пп. 170.9.1).

Відповідно до пп. 14.1.195 ПК працівник – це фізооба, яка виконує трудову функцію згідно з укладеним із роботодавцем трудовим договором (контрактом). Таким чином, у відрядження можуть бути направлені всі особи, що перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем, у тому числі постійні, тимчасові та сезонні працівники, а також особи, які працюють неповний робочий день, і сумісники.