Законодавство про управління відходами: що треба знати аграріям

Нагадаємо, з 09.07.2023 набув чинності Закон від 20.06.2022 № 2320-IX «Про управління відходами» (далі – Закон № 2320). Тож із цього часу законодавство у сфері управління відходами в Україні вийшло на вищу еволюційну сходинку та в цілому відповідає європейським нормам. У консультації розповімо, які основні правила треба виконувати сільгосппідприємствам у сфері управління відходами та коли потрібно отримувати дозвіл чи ліцензію на здійснення операцій з оброблення відходів.

Основні положення Закону № 2320

Фокус уваги регулятора передусім зосереджено на управлінні відходами, що задає тон усьому нормативно-правовому акту та є ключовим поняттям Закону № 2320.

Згідно з п. 38 ст. 1 Закону № 2330 управління відходами – це комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об’єктами видалення відходів. Таке визначення запропоновано Директивою Європейського парламенту та Ради ЄС від 19.11.2008 № 2008/98/ЄС «Про відходи та скасування деяких Директив».

Отже, відтепер ми будемо працювати із системою управління як сукупністю процесів, яка містить усі етапи життєвого циклу відходів, перелічені у визначенні. І кожний із цих процесів вимагає від суб’єктів відносин вжиття певних заходів та дій.

Суб’єкти у сфері управління відходами

Суб’єктами у сфері управління відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, суб’єкти господарювання (далі – СГ) незалежно від форми власності, діяльність яких призводить до утворення відходів, а також СГ у сфері управління відходами (ч. 1 ст. 14 Закону № 2320).

Закон № 2320 поділяє цих суб’єктів на три групи:

1) утворювачі відходів – фізичні та юридичні особи, унаслідок діяльності яких утворюються відходи, а також суб’єкти управління відходами, які здійснюють операції із сортування, змішування або інші операції, що призводять до зміни характеристик або складу відходів (п. 41 ч. 1 ст. 1);

2) власники відходів – фізичні та юридичні особи, які утворюють відходи або відповідно до закону володіють, користуються і розпоряджаються відходами (п. 11 ч. 1 ст. 1);

3) СГ у сфері управління відходами – юридичні особи або фізичні особи – підприємці, що здійснюють збирання, купівлю, зберігання, перевезення, відновлення та/або видалення відходів відповідно до законодавства (п. 36 ч. 1 ст. 1).

У цьому контексті важливо зазначити, що суб’єктами права власності на відходи є фізичні та юридичні особи, територіальні громади і держава. Утворювачі або власники відходів, які не є СГ у сфері управління відходами, зобов’язані зберігати відходи в спосіб, що є безпечним для здоров’я людини та навколишнього природного середовища, та передавати відходи СГ у сфері управління відходами протягом одного року з моменту їх утворення (ч. 3 ст. 13 Закону № 2320). Територіальні громади є власниками відходів, переданих їх утворювачами або попередніми власниками до систем управління побутовими відходами.

Право власності на відходи переходить від суб’єкта до суб’єкта (ст. 11 Закону № 2320):

• на підставі договору між органом місцевого самоврядування (далі – ОМС) та СГ у сфері управління відходами;
• за договором купівлі-продажу між СГ у сфері управління відходами;
• у разі приватизації або реорганізації державного підприємства – шляхом правонаступництва.

У разі зміни власника чи користувача земельної ділянки, на якій розміщено відходи, питання про право власності на відходи вирішується в договорі. За відсутності таких положень у договорі власником відходів є власник земельної ділянки або землекористувач (ч. 4 ст. 11 Закону № 2320).

Статус відходів може бути оголошено припиненим (ст. 8 Закону № 2320), якщо такі відходи пройшли операцію з відновлення та відповідають критеріям оголошення припинення статусу відходів. Цей статус відходи набувають відповідно до Порядку оголошення припинення статусу відходів, Переліку видів відходів, щодо яких може бути оголошено припинення статусу відходів, та Критеріїв оголошення припинення статусу відходів, затверджених постановою КМУ від 08.08.2023 № 827.

Відповідальність виробників продукції

Законом № 2320 введено поняття розширеної відповідальності виробників продукції, унаслідок споживання/використання якої утворюються відходи упаковки, електричного та електронного обладнання, батарей та акумуляторів, транспортних засобів, знятих з експлуатації, мастил (олив), шин, текстилю тощо.

Згідно зі ст. 10 Закону № 2320 виробники цієї продукції мають виконувати свої зобов’язання:

• колективно – через організацію колективної розширеної відповідальності виробників;
• індивідуально – через організацію індивідуальної розширеної відповідальності виробника.

Отже, розширена відповідальність виробника передбачає:

• приймання та/або збирання на всій території України відходів, що утворилися внаслідок використання продукції, а також подальше управління цими відходами та фінансову відповідальність за таку діяльність;
• інформування утворювачів відходів від цієї продукції про заходи, яких вони можуть вживати для запобігання утворенню відходів, придатність відходів до повторного використання та рециклінгу, а також про наявні системи для приймання та роздільного збирання відходів, що утворилися внаслідок використання продукції;
• здійснення заходів щодо розроблення продукції та її складових (компонентів) з урахуванням мінімізації негативного впливу на здоров’я людей та навколишнє природне середовище та ін.

Ієрархія управління відходами

Законом № 2320 установлено ієрархію управління відходами. Це означає, що утворювачі та власники відходів мають вживати певних заходів та дій для зменшення їх впливу на навколишнє середовище, починаючи з базового, більш пріоритетного рівня (запобігання утворення відходів), та здійснювати їх протягом усього життєвого циклу відходів до останнього, менш пріоритетного рівня (видалення відходів).

Отже, якщо запобігти виникненню відходів не вдалося, слід переходити до іншого етапу та вживати інших заходів, аж до останнього рівня – захоронення відходів у спеціально обладнаних місцях та знищення (знешкодження) на відповідних установках.

Кожен із п’яти рівнів має свої особливості (ст. 4 Закону № 2320).

Рівень 1. Запобігання утворенню відходів – сукупність заходів утворювача та власника відходів щодо утворення відходів, а також уникнення, зменшення або усунення їх негативного впливу на здоров’я людей та навколишнє природне середовище (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2320). Ці 11 заходів перелічено в ст. 5 Закону № 2320.

Рівень 2. Підготовка відходів до повторного використання – проведення операцій з відновлення (перевірка, очищення або ремонт), після яких речовини, предмети та/або їх складові (компоненти), що були відходами, можуть бути використані повторно без будь-якого іншого оброблення (п. 24 ч. 1 ст. 1, ст. 6 Закону № 2320).

Рівень 3. Рециклінг – операція з відновлення, унаслідок якої відходи переробляються на продукцію, матеріали або речовини для їх використання за первинною або іншою метою. Ця операція містить перероблення органічного матеріалу, але не містить виробництва енергії чи перетворення відходів на матеріали, що можуть бути використані як паливо або як матеріали для зворотного заповнення (п. 31 ч. 1 ст. 1, ст. 6 Закону № 2320). Перелік операцій з рециклінгу наведено в додатку 2 до Закону № 2320.

Рівень 4. Відновлення відходів (у т. ч. для виробництва енергії) – операція, унаслідок якої відходи використовуються для корисних цілей, замінюючи матеріали, які мали бути використані для виконання певної функції або які підготовлені для виконання цієї функції на підприємстві чи в іншій господарській діяльності (п. 5 ч. 1 ст. 1, ст. 6 Закону № 2320). Перелік операцій з відновлення відходів наведено в додатку 2 до Закону № 2320.

Рівень 5. Видалення відходів – операція, що не є відновленням відходів, навіть якщо одним із її наслідків є використання речовин або енергії (п. 3 ч. 1 ст. 1, ст. 6 Закону № 2320). Перелік операцій з видалення відходів наведено в додатку 1 до Закону № 2320.

Відходи сільського господарства

До набуття чинності Законом № 2320 в Україні існувало п’ять класів відходів за рівнем небезпеки, відповідно до яких застосовувалася ставка екологічного податку на їх розміщення.

Закон № 2320 передбачає поділ відходів на два класи:

1) небезпечні відходи – відходи, які мають одну чи більше властивостей, що роблять їх небезпечними та наведені у відповідному Переліку (додаток 3 до Закону № 2320) (п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону № 2320). Цей Перелік не є вичерпним;

2) відходи, що не є небезпечними, – відходи, які не мають властивостей, що роблять їх небезпечними відповідно до вищезазначеного Переліку.

Класифікація відходів здійснюється на підставі Національного переліку відходів і Порядку класифікації відходів, затверджених постановою КМУ від 20.10.2023 № 1102.

До Національного переліку відходів включено 20 груп відходів, які, своєю чергою, поділяються на підгрупи та види. Кожному виду відходів присвоєно код, що складається із шестизначного номера:

• перші дві цифри визначають групу, до якої віднесено вид відходів;
• дві наступні цифри – приналежність до підгрупи, до якої віднесено вид відходів;
• дві останні цифри – вид відходів у межах підгрупи.

Наприклад, відходи сільського та лісового господарства, садівництва, мисливства, рибальства та аквакультури, виробництва та переробки харчових продуктів належать до групи 02. До неї входять сім підгруп, які містять окремі види відходів сільського господарства (див. таблицю).

Крім того, у процесі своєї діяльності аграрії можуть отримати будь-які інші види відходів, які входять до інших підгруп та можуть мати небезпечні властивості. Наприклад, пестициди в Національному переліку відходів віднесено до групи 20 «Побутові відходи (відходи домогосподарств та подібні відходи комерційних організацій, промислових підприємств, установ), включаючи окремо зібрані фракції та відходи інфраструктури населених пунктів». Їм присвоєно відповідний код із позначкою – «20 01 19* – Пестициди». Цей небезпечний компонент відходів (код С34) також зазначено в додатку 2 «Перелік небезпечних компонентів» до Порядку класифікації відходів.

Дозвільна система у сфері управління відходами

Закон від 02.03.2015 № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі – Закон № 222) передбачає ліцензування діяльності з управління небезпечними відходами (п. 14¹ ст. 7) з урахуванням особливостей, визначених Законом № 2320.

Так, утворювачі та власники небезпечних відходів, крім небезпечних відходів у складі побутових відходів, зобов’язані збирати, перевозити, обробляти відходи самостійно (п. 2 ч. 1 ст. 27 Закону № 2320):

• або за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів та ліцензії на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами;
• або шляхом укладення договору з СГ у сфері управління відходами.

Утворювачі та власники відходів не мають права передавати небезпечні відходи СГ, які не отримали відповідні дозвіл та ліцензію (п. 3 ч. 1 ст. 27 Закону № 2320).

Ліцензуванню підлягає господарська діяльність з управління небезпечними відходами, а саме (ст. 44 Закону № 2320):

1) комплекс операцій із збирання та оброблення небезпечних відходів;

2) збирання та зберігання небезпечних відходів для подальшого їх експорту з метою оброблення або видалення.

Не потребує отримання ліцензії на здійснення комплексу операцій з управління небезпечними відходами (ч. 2 ст. 44 Закону № 2320):

• діяльність з приймання та зберігання відходів, якщо протягом одного року прийняті чи утворені відходи передаються СГ, який має відповідну ліцензію, за умови подання СГ звітної інформації (декларації) до інформаційної системи управління відходами;
• діяльність із збирання небезпечних відходів у складі побутових відходів у порядку, визначеному законодавством;
• діяльність аварійно-рятувальних формувань, пов’язана з ліквідацією надзвичайних ситуацій та їх наслідків.

Відповідно до ч. 4 розд. XI Закону № 2320 СГ у сфері управління небезпечними відходами, що збирають та обробляють небезпечні відходи, зобов’язані отримати ліцензію від Міндовкілля до 09.01.2024.

Порядок отримання ліцензії на управління небезпечними відходами установлено Законом № 222. Закон № 2320 за певних умов передбачає отримання окремих ліцензій – або на операцію збирання, або на операцію зі зберігання небезпечних відходів.

СГ, установки яких експлуатуються станом на 09.07.2023, мають отримати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів:

• до 9 січня 2024 року – щодо установок потужністю 100 тонн на добу або більше;
• до 9 липня 2024 року – щодо установок потужністю менше ніж 100 тонн на добу.

Порядок надання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів викладено в ст. 42 Закону № 2320. Дозвіл надає Міндовкілля.

Облік та звітність

За Законом № 2320 обліку підлягають усі відходи, утворені, зібрані, перевезені та оброблені на території України.

Так, утворювачі відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств, зобов’язані вести облік відходів, що утворилися внаслідок їхньої діяльності, та подавати звітність (п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2320). СГ у сфері управління відходами зобов’язані вести облік відходів, що утворилися за результатами їхньої діяльності чи були отримані від інших СГ, облік операцій з управління відходами та подавати звітність (п. 3 ч. 2 ст. 17 Закону № 2320).

Порядок подання декларації про відходи затверджено постановою КМУ від 07.05.2022 № 556 «Деякі питання подання декларації про відходи» (далі – Порядок № 556).

Постановою КМУ від 19.08.2023 № 876 до Порядку № 556 внесено зміни, які набувають чинності з 1 січня 2024 року. Отже, тепер декларація про відходи подається:

• утворювачами або власниками відходів, діяльність яких призводить до утворення небезпечних відходів;
• власниками відходів, що не є небезпечними, річний обсяг утворення яких перевищує 50 тонн.

Декларація подається за новою формою шляхом використання інформаційної системи управління відходами.

Отже, нову декларацію про відходи слід подати до 20.02.2024 в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг.