Чи може ДПС звертатися до суду щодо визнання договору платника податків недійсним?

Доволі поширеною є практика, коли податкові органи визнають господарські операції платників податків нереальними, що стає підставою для донарахування податкових зобов’язань. Водночас у розпорядженні податківців є й інша опція – звернення до суду з вимогою визнати договори або інші правочини недійсними. У статті розглянемо, чи має ДПС відповідні повноваження, якими нормами це передбачено, а також проаналізуємо судову практику в справах, коли податкові органи намагалися визнати договори платників податків недійсними, та з’ясуємо, які підстави при цьому наводили.

Запитання – відповіді

Чи має податковий орган повноваження звертатися до суду з метою визнання правочину платника податків недійсним?

Так, має. Пояснимо нашу відповідь.

Згідно з пп. 20.1.30 Податкового кодексу України податковий орган має право, зокрема, звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Якими нормативними актами регулюється питання визнання правочину недійсним?

Передусім слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ст. 203 ЦКУ). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦКУ підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1–3, 5, 6 ст. 203 ЦКУ.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такий правочин є нікчемним (ч. 1, 2 ст. 228 ЦКУ).

Як передбачено ч. 3 ст. 228 ЦКУ, в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам правочин може бути визнаний недійсним.

Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін (у разі виконання правочину обома сторонами) в дохід держави за рішенням суду стягується все отримане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все отримане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування отриманого.

За наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином має бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Варто зазначити, що ст. 228 ЦКУ встановлено два окремих види недійсних правочинів:

• ті, що порушують публічний порядок. Вони є нікчемними;
• ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, та є оспорюваними. Їх недійсність прямо не встановлено законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність у судовому порядку на підставах, установлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦКУ).

Отже, податковий орган може звернутися до суду з позовною заявою про визнання правочину платника податків недійсним, якщо такий правочин суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Чи існують прецеденти, коли податковий орган визнав правочин платника податків недійсним?

Так, існують. Для прикладу можна розглянути справу № 810/3647/17, предметом якої якраз було визнання договору платника податків недійсним. У чому суть спору в цій справі?

Головне управління ДФС у Київській області звернулося до суду з позовом до ТОВ «Флексай» і ТОВ «ТД «Щедро» про визнання недійсним правочину (договору купівлі-продажу соняшникової олії), укладеного між ними у 2016 році.

Податкова вважала, що ТОВ «Флексай» є фіктивним підприємством, створеним для незаконного формування податкового кредиту з ПДВ, тому господарські операції з ним не можуть вважатися реальними.

Вироком Броварського міськрайонного суду від 22.04.2017 у справі № 361/3421/17 директора ТОВ «Флексай» визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (пособництво фіктивному підприємництву): директор цього товариства передав реєстраційні документи невстановленим особам, які використовували підприємство для прикриття незаконної діяльності – формування фіктивного податкового кредиту.

Суд установив, що ТОВ «Флексай» не мав персоналу, виробничих ресурсів, складів, транспорту та оборотних коштів, необхідних для реальної діяльності.

Також у рішенні Дніпровського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 у справі № 804/2455/18, що вступило в законну силу, було зазначено, що господарські операції між ТОВ «Щедро» і ТОВ «Флексай» не мали реального характеру, а первинні документи, підписані особами, які заперечують свою участь у діяльності, не можуть підтверджувати фактичне придбання товарів.

З огляду на встановлені обставини (фіктивність ТОВ «Флексай» і відсутність реальних господарських операцій) у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі № 810/3647/17 зроблено висновок, що правочин між ТОВ «Щедро» і ТОВ «Флексай» укладено з метою, яка суперечить інтересам держави, тобто для формування незаконного податкового кредиту.

Суди якої юрисдикції уповноважені розглядати позов податкового органу про визнання правочину недійсним?

Раніше така категорія спорів розглядалася в адміністративних судах. Однак відповідно до актуальної судової практики спори, предметом яких є визнання недійсним правочину за позовом податкового органу, належать до предметної юрисдикції господарських або загальних судів.

Так, п. 85 та 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 передбачено, що під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, який оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності.

Застосування зазначених критеріїв дає підстави виснувати, що, оспорюючи правочин, учинений суб’єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов’язків, суб’єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам. Тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.