Облік зворотних відходів

Облік зворотних (повторних) відходів не є чимсь складним: досить лише дотримуватися норм Податкового кодексу (далі – ПК) та бухгалтерського обліку. Водночас обережні бухгалтери побоюються, що під час перевірки ревізори можуть застосувати власні уявлення про зворотні відходи, що призведе до штрафних санкцій. Тож у цій статті ми з вами розглянемо не лише як здійснювати облік (податковий і бухгалтерський) таких відходів, але й як довести правомірність своїх дій у суді.

Визначення терміна «зворотні відходи» немає ні в ПК, ні в жодному іншому чинному нормативно-правовому акті.

Дехто з податкових консультантів посилається на п. 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Мінфіну від 10.01.07 р. № 2 (далі – Наказ № 2, Методрекомендації № 2). У ньому, зокрема, визначено, що «зворотні відходи виробництва – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворились у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва можуть бути стружка, обрубки металу, обрізки тканини тощо».

Водночас згідно з п. 1 Указу Президента України від 03.10.92 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» з 01.01.93 р. нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. У п. 2 цього Указу передбачено, що органом державної реєстрації таких нормативно-правових актів та контролю є Мін’юст.

У пп. 8 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.14 р. № 228, зазначено, що Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

Оскільки Наказ № 2 не зареєстровано в Мін’юсті, він має рекомендаційний характер та не є обов'язковим до виконання підприємствами. Відповідно й затверджені ним Методрекомендації не є нормативно-правовим актом у розумінні закону та не можуть установлювати, змінювати чи припиняти норми права. За своєю правовою природою вони мають рекомендаційний, роз'яснювальний та інформаційний характер.