Охорона праці: основні обов'язки роботодавця

Служба охорони праці: чи всім роботодавцям вона потрібна

Стаття 43 Конституції свідчить, що кожному працівникові гарантуються безпечні, здорові та належні умови праці. Тому на практиці всі роботодавці – як підприємства, так і підприємці – зобов'язані забезпечити найманим працівникам саме такі умови праці.

У цій консультації ми розповімо, які основні вимоги повинен виконувати роботодавець у сфері охорони праці, щоб його не оштрафували і не застосували до нього заборони й обмеження.

Нормативна база

Основним нормативним актом у сфері охорони праці є Закон від 14.10.92 р. № 2694-XII (далі – Закон № 2694). Згідно зі ст. 1 Закону № 2694 охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Завважимо, що дія зазначеного Закону поширюється на всіх роботодавців – як юросіб, так і підприємців (ст. 2 Закону № 2694).

Крім Закону № 2694 система нормативних актів у сфері охорони праці включає безліч інших документів, зокрема:

• КЗпП;
• Закон від 23.09.99 р. № 1105-XIV;
• Порядок, затверджений наказом Держкомітету з нагляду за охороною праці від 21.12.93 р. № 132 (далі – Порядок № 132) тощо.

Покажчик НПАОП оновлюється і затверджується наказом Держпраці раз на півріччя. На сьогодні діє Покажчик, затверджений наказом Держпраці від 24.05.18 р. № 55. У ньому міститься близько 800 документів, затверджених різними відомствами. Ознайомитися з ним можна, наприклад, на сайті Держпраці. Цей покажчик допоможе вам не плутатися в безлічі нормативних документів з питань охорони праці.

Обов'язки роботодавця у сфері охорони праці

Нижче ми назвемо основні обов'язки роботодавця у сфері охорони праці, закріплені у ст. 13 Закону № 2694.

Так, роботодавець повинен створити в кожному структурному підрозділі умови праці, що відповідають вимогам нормативно-правових актів, а також забезпечити виконання законодавчих норм стосовно прав працівника на охорону праці. Із цією метою роботодавець зобов'язаний:

• створити у себе відповідні служби і призначити посадових осіб, відповідальних за стан охорони праці, затвердити інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність, а також контролювати дотримання цих інструкцій;
• розробити за участю сторін колективний договір і вживати комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення рівня охорони праці на підприємстві;
• забезпечити виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
• упроваджувати прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, принципи ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
• забезпечити належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання і пристроїв, стежити за їх технічним станом;
• усувати причини, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і вживати профілактичні заходи, запропоновані комісіями за результатами розслідування цих причин;
• проводити аудит охорони праці, лабораторні дослідження умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання і пристроїв, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, визначені законодавством, і за їх результатами вживати заходи з усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих чинників;
• здійснювати контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
• пропагувати безпечні методи праці та співробітничати з працівниками в галузі охорони праці;
• вживати термінові заходи для допомоги постраждалим, залучати за необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

За порушення вищеперелічених вимог роботодавець несе безпосередню відповідальність.

Локальні акти роботодавця з охорони праці

Порядок прийняття локальних актів з охорони праці на підприємстві затверджений наказом Держслужби з нагляду за охороною праці від 21.12.93 р. № 132 (далі – Порядок № 132).

Завважимо, що в назві цього Порядку і в його тексті зазначені тільки підприємства. Проте, як ви вже знаєте, вимоги основого закону у сфері охорони праці (це Закону № 2694) стосуються всіх роботодавців – як юросіб, так і фізосіб. Тому і всі нормативні акти у сфері охорони праці поширюються на всіх роботодавців – на підприємства і на підприємців.

Так, кожне підприємство і підприємець повинні мати інструкції з охорони праці для відповідних професій або для виконання відповідних робіт. Такі інструкції розробляються згідно з Положенням, затвердженим наказом Держслужби з нагляду за охороною праці від 29.01.98 р. № 9 (далі – Положення № 9), і примірними інструкціями. До речі, у п. 2 Положення № 9 прямо зазначено, що його вимоги поширюються на всіх юридичних і фізичних осіб, які використовують найману працю.

Розроблені роботодавцем інструкції є нормативними актами про охорону праці, що діють у межах конкретного підприємства.

Як розробити такі інструкції, яку інформацію треба включити до них?

Локальні інструкції розробляються на підставі державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, примірних інструкцій і технологічної документації підприємства з огляду на конкретні умови виробництва і вимоги безпеки, викладені в експлуатаційній і ремонтній документації підприємств – виготівників обладнання, що використовується на цьому підприємстві. Вони затверджуються роботодавцем та обов'язкові для виконання працівниками відповідних професій або при виконанні певних робіт.

Інструкції, які вводяться в дію на підприємстві, реєструються службою охорони праці в Журналі реєстрації інструкцій з охорони праці (додаток 4 до Положення № 9). А видача інструкцій керівникам структурних підрозділів підприємства реєструється в Журналі обліку видачі інструкцій (додаток 5 до Положення № 9).

Питання охорони праці на підприємстві регулюються також колективним договором. У спеціальному розділі колдоговору «Охорона праці» слід передбачити комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці.

Створення служби охорони праці у роботодавця

Вимога про створення служби охорони праці стосується всіх роботодавців – як підприємств, так і підприємців (підстава – ст. 2 Закону № 2694). Обов'язковість створення такої служби залежить від кількості працівників (ст. 15 Закону № 2694).

У роботодавця 50 і більше працівників. У цьому випадку створення служби охорони праці є обов'язковим. Така служба створюється відповідно до Типового положення, затвердженого наказом Держкомітету з нагляду за охороною праці від 15.11.04 р. № 255 (далі – Типове положення № 255).

У роботодавця менше 50 працівників. Тут функції служби охорони праці може виконувати за сумісництвом особа, яка має відповідну підготовку.

Поняття «Відповідна підготовка» розкривається в розд. 5 Типового положення, затвердженого наказом Держкомітету з нагляду за охороною праці від 26.01.05 р. № 15 (далі – Типове положення № 15). Мається на увазі проходження навчання з питань охорони праці в галузевих навчальних центрах або навчальних закладах та установах, у встановленому Типовим положенням № 15 порядку. Причому один раз на три роки відповідальні за охорону праці особи повинні проходити перевірку знань. Про проходження навчання з питань охорони праці ми докладніше поговоримо далі. А виконання такої роботи за сумісництвом означає, що вона виконується тільки у вільний від основної роботи час.

У роботодавця менше 20 працівників. Для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні фахівці на договірних засадах, які мають виробничий стаж не менше трьох років і пройшли навчання з питань охорони праці.

На цьому моменті варто зупинитися докладніше. У законодавстві не встановлено будь-яких вимог до договору, який може укладатися для виконання функцій служби охорони праці. Зокрема, не уточнюється, який він має бути – трудовий чи цивільно-правовий (далі – ЦПД). Проте, як відомо, оформлення ЦПД може бути чревате солідними штрафами, якщо орган Держпраці розцінить його як трудовий договір (штраф 30 МЗП, зараз це 111 690 грн.). Тому, якщо ви плануєте, що сторонній фахівець виконуватиме функції служби охорони праці на регулярній основі, радимо все ж таки оформити з ним трудовий договір (наприклад, за сумісництвом), а не ЦПД.

На підставі яких документів діє служба охорони праці?

Роботодавець розробляє і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає її структуру, чисельність, основні завдання, функції та права її працівників. За основу він бере Типове положення № 255.

Навчання посадових осіб

Керівники і посадові особи підприємств та організацій незалежно від форм власності, характеру виробничої діяльності, які безпосередньо пов'язані з організацією безпечного ведення робіт, проходять навчання при прийнятті на роботу й один раз на три роки.

До переліку таких осіб (додаток 3 до Типового положення № 15) увійшли:

• керівники, заступники керівників, головні фахівці, керівники основних виробничих і технічних служб підприємств;
• керівники і фахівці науково-дослідних, конструкторських, проектних і технологічних відділів, які займаються проведенням експертизи проектно-конструкторської документації, на яку поширюються вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, і виконують розробки з питань охорони праці;
• посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу з нагляду за охороною праці та його територіальних управлінь;
• технічні експерти з промислової безпеки;
• страхові експерти з охорони праці.

Керівники підприємств чисельністю понад 1 000 працівників, керівники і фахівці служб охорони праці, члени комісій з перевірки знань з питань охорони праці цих підприємств проходять навчання в навчальних центрах (п. 5.2 Типового положення № 15). Навчання здійснюється за тематичним планом (додаток 4 до Типового положення № 15).

Крім того, посадові особи і фахівці з питань охорони праці при переведенні на іншу роботу або призначенні на іншу посаду, яка вимагає додаткових знань з охорони праці, проходять позачергове навчання. Позачергове навчання також проводиться при настанні на підприємстві нещасного випадку, якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення посадовими особами вимог нормативно-правових актів з охорони праці (п. 5.6 Типового положення № 15).

Навчання працівників охороні праці

Згідно з вимогами ст. 18 Закону № 2694 при прийнятті на роботу і в процесі роботи співробітники повинні проходити за рахунок роботодавця:

• інструктаж;
• навчання з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги постраждалим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Інструктаж і навчання співробітників проводиться відповідно до правил, установлених у розд. 3 Типових правил № 15.

Проходження медоглядів співробітниками деяких категорій

Роботодавець також зобов'язаний організовувати за свій рахунок проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників деяких категорій (ст. 169 КЗоТ, ст. 17 Закону № 2694).

Зокрема, медогляди зобов'язані проходити працівники, зайняті:

• на важких роботах;
• роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці;
• роботах, де існує необхідність у професійному відборі.

Крім того, усі особи молодше 18 років приймаються на роботу тільки після попереднього медогляду і надалі, до досягнення 21 року, щорічно повинні проходити обов'язковий медогляд (ст. 191 КЗпП, ст. 17 Закону № 2694).

При організації медоглядів роботодавцеві необхідно керуватися такими документами:

• Переліком шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов'язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників (додаток 4 до Порядку, затвердженого наказом МОЗ від 21.05.07 р. № 246, далі – Порядок № 246);
• Переліком робіт, для виконання яких є обов'язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників (додаток 5 до Порядку № 246);
• Переліком робіт, де є потреба в професійному відборі, затвердженим наказом МОЗ і Держнаглядохоронпраці від 23.09.94 р. № 263/121, та ін.

Атестація робочих місць

Відразу завважимо, що проведення атестації не завжди є обов'язковим заходом.

Згідно з Порядком, затвердженим постановою КМУ від 01.08.92 р. № 442, і Методичними рекомендаціями, затвердженими постановою Мінпраці від 01.09.92 р. № 41, атестацію проводять на підприємствах і в організаціях (незалежно від форми власності та господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина і матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих чинників, які можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працівників, а також на їх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації – регулювання відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у сфері реалізації прав працівників на здорові та безпечні умови праці, а також пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації за роботу в несприятливих умовах. Атестація проводиться для розробки та реалізації організаційних, технічних, економічних і соціальних заходів колективного договору.

У яких випадках роботодавець зобов'язаний проводити атестацію робочих місць?

Проводити атестацію робочих місць необхідно, якщо на підприємстві є роботи, професії (посади), зазначені:

• у Списках № 1 та № 2, затверджених постановою КМУ від 24.06.16 р. № 461 (у них перелічені роботи, професії (посади), зайнятість у яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах);
• Списку, затвердженому постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290 (установлює, кому надаються щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці);
• Переліку, затвердженому постановою КМУ від 21.02.01 р. № 163 (визначає виробництва, цехи, професії (посади) зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня).

Розслідування та облік нещасних випадків на підприємстві

Роботодавці зобов'язані організовувати розслідування і вести облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій (ст. 22 Закону № 2694).

Нещасний випадок на підприємстві підлягає розслідуванню з дотриманням вимог, установлених Порядком, затвердженим постановою КМУ від 30.11.11 р. № 1232 (далі – Порядок № 1232). У цьому документі, зокрема, уточнюється, що розслідування проводиться, коли здоров'ю працівника завдана шкода, що потягла за собою втрату працездатності на один робочий день і більше або викликала необхідність переведення на іншу (легшу) роботу не менше ніж на один робочий день, а також у разі настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків (п. 7 Порядку № 1232).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері охорони праці

Контроль за тим, як роботодавець дотримує законодавство у сфері охорони праці, здійснюється такими органами (ст. 38 Закону № 2694):

• Держпраці;
• Держатомрегулювання;
• Держслужбою з надзвичайних ситуацій (ДСНС);
• центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення. Раніше це була СЕС. Проте поки що вона реорганізована, а її функції частково передані МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужбі.

Які питання мають право перевіряти органи Держпраці у сфері охорони праці?

Згідно з пп. 15 п. 4 Положення, затвердженого постановою КМУ від 11.02.15 р. № 96, Держпраці проводить нагляд (контроль) у сфері гігієни праці, у тому числі стежить:

• за чинниками виробничого середовища і виробничих операцій, наявність яких може шкодити здоров'ю працівників;
• виконанням заходів щодо запобігання профзахворюванням;
• дотриманням вимог санітарних норм і правил;
• своєчасним здійсненням профілактичних заходів щодо попередження шкідливої дії чинників виробничого середовища і трудового процесу, збереження здоров'я працівників;
• проведенням обов'язкових медоглядів працівників.

Якими повноваженнями наділені органи Держпраці при проведенні перевірок з питань у сфері охорони праці?

Повноваження органів Держпраці у сфері охорони праці досить широкі. На підставі ст. 39 Закону № 2694 вони мають право:

• безперешкодно відвідувати підприємства (об'єкти) виробництва;
• отримувати від роботодавців письмові або усні пояснення, інші матеріали;
• видавати розпорядження про усунення порушень і недоліків у сфері охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки тощо.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони праці

За порушення роботодавцем законодавства у сфері охорони праці передбачені такі види відповідальності:

• фінансові санкції (накладаються на підприємство або на роботодавця-підприємця), передбачені:
  – ст. 43 Закону № 2694 (за фінансуванням охорони праці в розмірі меншому, ніж зазначено у ч. 3 та 4 ст. 19). Штраф дорівнює 25 % різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період);
  – абзацом восьмим ст. 41 КЗпП (за порушення інших вимог трудового законодавства). Штраф за таке порушення становить 1 МЗП (зараз це 3 723 грн);
• адміністративна відповідальність (ст. 41, 93, 94, 165⁴, 188⁴ КУоАП). До відповідальності притягуються посадові особи підприємства або безпосередньо підприємець;
• кримінальна відповідальність (ст. 271–275 Кримінального кодексу). Таку відповідальність несуть посадові особи підприємства або роботодавець-підприємець.

Крім штрафів органи Держпраці мають право накласти на СГ такі заборони й обмеження, що стосуються (ст. 39 Закону № 2694):

• експлуатації підприємств, окремих виробництв, цехів, ділянок, робочих місць, будівель, споруд, приміщень;
• випуску та експлуатації машин, механізмів, обладнання, транспортних та інших засобів праці;
• виконання певних робіт;
• застосування нових небезпечних речовин;
• реалізації продукції.

Ці заборони й обмеження можуть запроваджуватися за результатами перевірки Держпраці і діють до їх скасування. Такі санкції підлягають скасуванню тільки в тому випадку, якщо СГ усуне раніше виявлені порушення.

Висновки

Усі без винятку роботодавці (як підприємства, так і підприємці) зобов'язані забезпечити своїм найманим працівникам здорові та безпечні умови праці. Зокрема, роботодавці зобов'язані:

• створити службу охорони праці або призначити особу, відповідальну за охорону праці (залежно від кількості найманих працівників);
• проводити інструктажі та навчання своїх співробітників з питань охорони праці;
• організувати на власні кошти медичні огляди окремих категорій співробітників;
• проводити атестацію робочих місць (за необхідності);
• розслідувати і вести облік нещасних випадків і профзахворювань на підприємстві тощо.

За порушення законодавства про працю роботодавцеві загрожують фінансові санкції, адміністративна і кримінальна відповідальність.