Органи ДФС не мають права самостійно визнавати договори нікчемними

Сторони спору

Позивач – ТОВ; відповідач – орган ДФС.

Обставини справи

За результатами документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ у липні 2012 року орган ДФС зафіксував порушення порядку ведення податкового обліку і направив товариству два податкових повідомлення-рішення (далі – ППР) від 10.08.12 р. Цими ППР була збільшена сума ПДВ до сплати – на 257 985 грн. і сума податку на прибуток – на 296 682,50 грн. Висновок органу ДФС про порушення був обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та іншим ТОВ не спрямовані на реальне настання правових наслідків. ТОВ не погодилося із цим висновком і звернулося до суду. Суд першої та апеляційної інстанції прийняв рішення про скасування ППР № 1 та № 2. Тоді орган ДФС звернувся до ВСУ.

Позиції сторін

Відповідач. Нікчемність господарських взаємовідносин між позивачем та іншим ТОВ підтверджується податковою інформацією, отриманою в ході податкових перевірок безпосереднього постачальника ТОВ та інших підприємств у ланцюзі постачання товарів/послуг позивачеві.

На чиєму боці суд

ВСУ не задовольнив касаційну скаргу органу ДФС, залишивши в силі рішення суду першої та апеляційної інстанції (Постанова ВСУ від 02.04.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 80867725).

Аргументи суду

1. Правочин, здійснений з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є нікчемним (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу). Проте законом не передбачене право органу ДФС самостійно визнавати правочини нікчемними. Таким чином, висновок, зроблений в акті перевірки про нікчемність правочину, виходить за межі компетенції органів ДФС.
2. Аналіз п. 138.2, пп. 139.1.9, п. 198.2 та 198.6 Податкового кодексу (далі – ПК) свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції та витрати за ними повинні бути підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, оформленими належним чином. Податковий кредит повинен бути підтверджений зареєстрованою податковою накладною. Водночас наслідки для податкового обліку створює тільки фактичний рух активів.
3. У пп. 4.1.4 ПК установлена презумпція правомірності рішень платника податків у випадку, якщо норма закону або іншого нормативно-правового акту допускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків і контролюючих органів. Тобто якщо платник податків надав усі підтвердні документи, передбачені податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано).
4. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій (ст. 9 Закону від 16.07.99 р. № 996-XIV). Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, оформлені платником податків і його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це рівною мірою стосується як витрат за податком на прибуток, так і податкового кредиту з ПДВ.
5. Платник податків не повинен піддаватися негативним наслідкам у вигляді позбавлення права на формування витрат у разі можливої неправомірної діяльності його контрагента. У цій справі органом ДФС не були надані докази, що, укладаючи спірні договори, контрагенти діяли з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому ППР № 1 та № 2 були винесені неправомірно.

Висновок

За наявності ознак нікчемності правочину орган ДФС має право звернутися до суду з позовом про стягнення до доходу держави коштів, отриманих платником податків від правочинів, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Проте орган ДФС не може самостійно приймати рішення про нікчемність правочину та донараховувати на цій підставі грошове зобов'язання платникові податків.