Договір постачання товару, ціна якого виражена в еквіваленті інвалюти, є дійсним
Сторони спору
Позивач – ТОВ-1; відповідачі – ТОВ-2 і підприємець.
Обставини справи
Між ТОВ-1 (покупець, позивач) і ТОВ-2 (постачальник, відповідач) був укладений договір постачання обладнання. Сторони узгодили асортимент, кількість і вартість обладнання. Така вартість згідно зі специфікацією (додаток до договору) становила 869 539,36 грн., що за курсом гривні до євро на міжбанківській валютній біржі станом на 14.07.14 р. (інформація із сайта) відповідало 54 179 євро. Сторони визначили, що розрахунки проводитимуться частинами, у гривнях, за курсом гривні до євро на міжбанківській валютній біржі на день платежу (за інформацією з того ж сайта). Постачальник виконав умови договору, проте покупець поставлене йому обладнання в повному обсязі не оплатив. Надалі між ТОВ-2 і підприємцем був укладений договір про відступлення права вимоги, і до покупця з приводу погашення заборгованості за договором постачання і договором про відступлення права вимоги звернувся вже підприємець. Покупець заборгованість не погасив, зате звернувся до суду з вимогою визнати договір постачання недійсним. Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Тоді позивач подав апеляцію.
Позиції сторін
Позивач. На думку позивача, передбачивши в договорі порядок проведення розрахунків тільки в євро і не виразивши ціну договору в гривнях, сторони порушили вимоги ст. 524 Цивільного кодексу (далі – ЦК), ч. 2 ст. 189 та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу, оскільки проводити розрахунки між собою в інвалюті резиденти не мають права.
Відповідачі. Просили залишити апеляцію без задоволення через її безґрунтовність.
На чиєму боці суд
Апеляційний суд (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.08.18 р. у справі № 917/2/18, ЄДРСР, реєстр. № 76056976 ) відмовив у задоволенні апеляційної скарги і залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи суду
- Згідно зі ст. 524 ЦК зобов'язання сторін повинні бути виражені у грошовій одиниці України – гривнях. Також сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в інвалюті. Доводи позивача про відсутність гривневого вираження зобов'язання спростовуються положеннями договору постачання і додатком до договору.
- Частина 1 ст. 632 ЦК дозволяє встановлювати ціну в договорі за угодою сторін, а ч. 2 ст. 632 ЦК надає сторонам можливість включити до договору умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договору.
- Статтею 533 ГК передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо зазначено грошовий еквівалент в інвалюті, то сума, яка підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Ця норма кореспондує з розпорядженнями ст. 524 ЦК: зобов'язання має бути виражене в гривнях. Але сторони можуть визначити його грошовий еквівалент в інвалюті.
- Законодавство хоча й передбачає обов'язковість застосування валюти України при розрахунках, проте не забороняє визначати грошовий еквівалент в інвалюті. Отже, коригування платежів унаслідок зміни валютного курсу (поява курсових різниць) прямо не заборонено і не суперечить загальним принципам цивільного законодавства щодо свободи договору (ст. 627 ЦК) і вільного встановлення в договорі ціни як його умови (ст. 632 ЦК).
- Правова позиція щодо визначення ціни договору у гривневому еквіваленті до курсу інвалюти викладена в постанові ВСУ від 07.10.14 р. у справі № 3-133гс14 (ЄДРСР, реєстр. № 41019575), постанові ВГСУ від 14.11.16 у справі № 908/1024/16 (ЄДРСР, реєстр. № 62797340).
- Таким чином, наведені в позові підстави для визнання недійсним договору постачання є необґрунтованими.
Висновок
У разі вираження «гривневої» заборгованості в еквіваленті інвалюти є ризик, що контрагент спробує визнати такий договір недійсним. І хоча суди підтверджують правомірність укладення таких договорів*, проте обережним суб'єктам господарювання краще подібні умови в договорі не передбачати.
Коментарі до матеріалу