Захист для медиків: страхові виплати хворим на COVID-19

Медичним працівникам доводиться контактувати та надавати допомогу хворим на COVID-19, що може призвести до зараження цим вірусом їх самих. Розглянемо, які гарантії передбачено медикам у разі їх захворювання.

Нормативно-правове підґрунтя

Організовуючи заходи захисту населення від інфекційних хвороб (до них належить і коронавірусна), слід керуватися такими законодавчими актами, як:

• Закон від 06.04.2000 р. № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі – Закон № 1645);
• Закон від 19.11.92 р. № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров’я»
• Закон від 24.02.94 р. № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (далі – Закон № 4004).

Законом № 1645 передбачено певні заходи захисту медичних та інших працівників, до сфери діяльності яких належить захист населення від інфекційних хвороб. Зокрема, згідно зі ст. 39 цього Закону захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, пов’язані з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання меддопомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи із живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Тож працівники як державних, так і комунальних закладів охорони здоров’я (далі – ЗОЗ) та державних наукових установ завжди підлягали обов’язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу.

В умовах пандемії держава забезпечуватиме відповідними виплатами медпрацівників, хворих на коронавірус.

Для цього до Закону № 1645 унесено суттєві зміни, на яких зупинимося детальніше.

Виплати, установлені зміненим законодавством

Згідно із Законом від 07.05.20 р. № 588-IX «Про внесення змін до статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо додаткових гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей» (далі – Закон № 588), що набув чинності з 23.05.20 р., розширено коло державних гарантій для медпрацівників державних та комунальних ЗОЗ.

У разі встановлення працівникові групи інвалідності протягом одного календарного року, що настала внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19), йому має здійснюватися страхова виплата щонайменше в розмірі 300-кратного розміру прожиткового мінімуму (далі – ПМ), установленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.

Умовою для цього є зв’язок захворювання з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження.

Приміром, на сьогодні постраждалим медикам гарантовано мають надати страхову виплату в розмірі не менше ніж 630 600 грн (300 х 2 102 грн). Нагадаємо, що згідно зі ст. 7 Закону від 14.11.19 р. № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ПМ станом на 01.01.20 р. становить 2 102 грн (див. «Основні показники держбюджету-2020»).

Конкретний розмір виплати визначається залежно від установленої особі групи інвалідності та ступеня втрати нею професійної працездатності. Ця виплата призначатиметься й виплачуватиметься протягом одного місяця із дня виникнення права на неї.

А от якщо сталася ще страшніша біда – працівник помер, то виплата має здійснюватись у 750-кратному розмірі ПМ, тобто 1 578 000 грн (750 х 2 102 грн) разово рівними частинами членам сім’ї, а також батькам та утриманцям медпрацівника. Строк її виплати такий самий, як і попередньої страхової виплати.

Хто належить до членів сім’ї особи, визначено у ст. 3 Сімейного кодексу:

• сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;
• подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно;
• дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає;
• права члена сім’ї має одинока особа;
• сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Прирівнення медпрацівників до військовослужбовців

Ще одна важлива норма, установлена Законом № 588: під час дії карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19, медики, які померли через інфікування цією хворобою, прирівнюються за своїм статусом до військовослужбовців, які проходили військову службу і смерть яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних із виконанням обов’язків військової служби.

За таких обставин члени сім’ї такого працівника, його батьки та утриманці користуються усіма правами та гарантіями, передбаченими законодавством для членів сім’ї, батьків та утриманців зазначених військовослужбовців, з урахуванням положень Закону № 588.

Нагадаємо: права військовослужбовців (зокрема, щодо забезпечення їх житлом, лікуванням, санаторно-курортним оздоровленням, безоплатним проїздом тощо) встановлено Законом від 20.12.91 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011).

До речі, за ст. 16¹, 16² та 16³ Закону № 2011 право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 750 ПМ у разі загибелі (смерті) військовослужбовця передбачено для членів сімей, батьків та утриманців цієї особи.

Ідеться про загибель військовика під час виконання ним обов’язків військової служи або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням цих обов’язків. Також допомога має виплачуватися в разі смерті військовослужбовця протягом року після звільнення зі служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних із виконанням обов’язків військової служби.

Серед гарантій членам сімей, установлених Законом № 2011:

• переважне право прийняття на роботу та залишення на ній у разі скорочення штату;
• першочергове направлення для профпідготовки з виплатою під час навчання середнього заробітку;
• виплата середньомісячного заробітку в разі звільнення через переведення чоловіка (дружини) на службу в іншу місцевість тощо.

Виплати студентам-медикам та інтернам

Знаємо, що трудовим законодавством установлено порядок укладення трудового договору. Як правило, він оформлюється в письмовій формі. У ст. 24 КЗпП передбачено обставини, за яких укладення договору в письмовій формі є обов’язковим, зокрема, якщо йдеться про роботу:

• в умовах підвищеного ризику для здоров’я;
• у разі укладання контракту тощо.

Трудовий договір укладається в письмовій формі, якщо працівник наполягає на цьому.

Заборонено укладати трудовий договір із громадянином, якому запропонована робота протипоказана за станом здоров’я згідно з медичним висновком.

У разі залучення до боротьби з коронавірусною хворобою (COVID-19) державними і комунальними ЗОЗ студентів-медиків старших курсів (5-й і 6-й курси) та інтернів, допущених до роботи відповідно до вимог ст. 24 КЗпП, на них повною мірою поширюється дія оновленої згідно із Законом № 588 ст. 39 Закону № 1645. Тобто вони отримуватимуть страхові виплати в такому самому порядку, що й інші медпрацівники. Крім того, за відповідних обставин вони мають бути прирівняні за статусом до військовослужбовців.

Механізми реалізації

Зауважимо: згідно із Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 588 дія цього Закону поширюється на всі випадки інфікування або смерті внаслідок інфікування коронавірусною хворобою (COVID-19) медпрацівників державних і комунальних ЗОЗ, державних наукових установ та осіб, зазначених у ч. 7 Закону № 588 (тобто включаючи оформлених на роботу студентів та інтернів), які виконували свої професійні обов’язки в умовах підвищеного ризику зараження COVID-19, що мали місце з моменту встановлення Кабміном карантину.

Як завжди, КМУ, міністерства та відомства мають привести свої нормативно-правові акти у відповідність до Закону № 588.

Одним із таких актів є постанова КМУ від 13.05.20 р. № 394 «Про внесення зміни до переліку професійних захворювань» (далі – Постанова № 394), що набула чинності одночасно із Законом № 588, тобто з 23.05.20 р. Згадуємо про цей документ тому, що відтепер гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, входить до розд. V «Захворювання, викликані дією біологічних факторів» Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2000 р. № 1662.

Щодо оформлення відповідної документації та відшкодування страхових сум, то згідно із Законом від 23.09.99 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1105) джерелом для страхових виплат особам (включно із виплатами членам сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого) є кошти Фонду соціального страхування (далі – ФСС). Підставою для відшкодування потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Отже, за ст. 36 Закону № 1105 факт професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому КМУ. На сьогодні чинним є Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затверджений постановою КМУ від 17.04.19 р. № 337 (далі – Порядок № 337), розроблений на виконання ст. 22 Закону від 14.10.92 р. № 2694-ХІІ «Про охорону праці».

Насправді функції щодо проведення санітарно-епідеміологічних розслідувань захворювань, спричинених інфекційними хворобами та здійснення контролю за усуненням їх причин та умов виникнення і поширення, а також державного обліку інфекційних і професійних захворювань мають виконуватися державною санітарно-епідеміологічною службою (ст. 33 Закону № 4004). Однак, оскільки ця структура на сьогодні повноцінно не функціонує, сподіваємося на врегулювання цієї прогалини найближчим часом.

Порядком № 337 визначено таке поняття, як хронічне професійне захворювання (далі – ХПЗ), тобто таке, що виникло внаслідок провадження професійної діяльності працівника та зумовлене виключно або переважно впливом шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, пов’язаних із роботою.

Комісією, створеною за встановленими цим Порядком правилами, складається Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою № П-4 (додаток 21 до Порядку № 337). У ньому фіксуються необхідні дані, серед яких:

• у графі 14 – діагноз ХПЗ;
• графі 16 – зазначається на момент розслідування одна з позицій, зокрема: здатність працювати, або переведення хворого на інвалідність, або смерть;
• графі 17 – обставини виникнення ХПЗ, наприклад відсутність (невикористання) засобів індивідуального захисту (далі – ЗІЗ), недосконала чи неефективна робота систем вентиляції тощо;
• графі 18 – причина виникнення ХПЗ, серед яких – контакт із джерелами інфекційних захворювань.

Такий Акт є документом, і він підлягає підпису головою та членами комісії з розслідування. Крім того, Акт має бути затверджений протягом доби керівником територіального органу Держпраці та засвідчений печаткою (п. 117, 118 Порядку № 337), а також надісланий, зокрема, до ФСС.

Персональний захист медиків

Усе викладене, окрім обов’язкового забезпечення роботодавцем належних умов праці для виконання працівниками своїх професійних завдань в умовах поширення коронавірусу, не виключає обов’язку медперсоналу дотримуватися правил охорони праці в таких особливих обставинах.

Ті, хто без поважних причин не пройшов у встановлений термін обов’язковий медичний огляд у повному обсязі, від роботи відсторонюються й можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

До речі, потребує врегулювання питання щодо проходження медогляду працівниками, які працюють в умовах загрози зараженням COVID-19, шляхом унесення відповідних змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, Порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджених постановою КМУ від 23.05.01 р. № 559.

На жаль, лише проходження медогляду повністю не убезпечує медичних та інших працівників від зараження коронавірусною інфекцією.

На нашу думку, у нинішніх умовах медики мають право вимагати від своїх очільників та безпосередніх керівників забезпечувати їх регулярно та в повному обсязі захисним спорядженням та заходами індивідуального захисту («протиінфекційними» костюмами, окулярами, захисними щитками, масками, респіраторами, рукавичками тощо) ще до початку робочої зміни, а за потреби – замінювати їх на нові впродовж робочої зміни. Особливо це стосується персоналу, допущеного до роботи з пацієнтами, у яких виявлено COVID-19 та які перебувають у реанімаційних відділеннях стаціонару.

Важливою видається й норма ст. 40 Закону № 4004 стосовно повноважень головного державного санітарного лікаря. Так, саме цим посадовцем мають бути внесені для затвердження до МОЗ, зокрема:

• порядок державного обліку інфекційних і професійних захворювань, отруєнь;
• перелік робіт, для виконання яких є обов’яз­ковими медичні огляди, а також порядок їх проведення;
• перелік інфекційних захворювань, за яких госпіталізація хворих є обов’язковою, а також перелік виробництв (професій), до роботи на яких не допускаються особи, які хворіють на інфекційні захворювання, є носіями збудників інфекційних захворювань або яким не зроблено щеплення проти визначених інфекційних захворювань.

Як бачимо, для повноцінної реалізації положень Закону № 588, дійсно, необхідні відповідні урядові рішення та нормативно-правові акти міністерств і відомств. Проте все це потребує певного часу.