Житлова реформа: хто і на яких умовах зможе користуватися службовим житлом

Більше за темою:

Надання житла працівникам підприємства: податки і бухоблік

В Україні хочуть створити Єдиний державний реєстр службового житла, а надавати його виключно тимчасово і тільки тим громадянам, які цього дійсно потребують, – працівникам відповідних сфер і підприємств, які власного житла не мають або воно розташоване далеко від місця їхньої роботи.

Через те, що в Україні внаслідок приватизації фактично зруйновано систему службового житла – одного з ключових інструментів залучення й утримання кадрів у держсекторі та бюджетній сфері, воно стало фікцією. Створення відповідного реєстру та надання такому житлу іншого статусу повинно виправити цю ситуацію. Все це передбачено відповідним законопроєктом, який вже пройшов перше читання.

Про це повідомила голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування, очільниця партії «Слуга Народу» Олена Шуляк.

За її словами, вирішити цю проблему покликаний законопроєкт № 12377, який відновлює державний контроль, унеможливлює зловживання та повертає службовому житлу його початкову функцію – тимчасового забезпечення тих, хто працює в інтересах держави. Законопроєкт уже пройшов перше читання та готується до другого. Остаточно ухвалити його планують до кінця поточного року.

«В Україні продовжує діяти Житловий кодекс 1983 року, за яким службове житло мало надаватися як тимчасове працівникам бюджетної сфери без права приватизації. Це був зрозумілий і справедливий підхід – людина приїжджала на роботу в інше місто – їй надавали службову квартиру. Звільнилася – житло поверталося у фонд і передавалося наступному працівнику», – пояснила Шуляк, посилаючись на дані аналітичного звіту, підготовленого «Інститутом житла».

Вона зазначила, що, на відміну від чинного Житлового кодексу, ситуація в сфері службового житла докорінним чином змінилася після розпаду Радянського Союзу. Втрата зв’язків із колишніми радянськими республіками, нові принципи побудови економіки в процесі впровадження ринкових інструментів першої половини 90-х років ХХ століття призвели до реорганізації та навіть закриття багатьох державних підприємств, які мали свій житловий фонд – «відомчий». Цей процес активізувався з ухваленням Закону від 03.03.1998 № 147/98-ВР «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності».

Ним передбачалося, що передача в комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст об’єктів житлового фонду та соціально-культурного призначення, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств та організацій, здійснюється з урахуванням вимог Законів від 19.06.1992 № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», від 04.03.1992 № 2163-XII «Про приватизацію державного майна», інших законів, якими встановлюються особливості передачі зазначених об’єктів.

«Саме тому фонд службового житла, з якого воно могло б надаватись за призначенням і не у власність, ми фактично втратили і сьогодні й близько не знаємо, скільки в Україні залишилося службового житла. Немає єдиного реєстру. Немає уніфікованих правил, хто і на яких умовах має право на це житло. Цей інструмент втрачено», – пояснила нардепка.

За словами Шуляк, наразі на місцях немає інструментів для перевірки реальної потреби в службовому житлі, немає обовʼязкової перевірки житлових умов, доходів або іншої власності потенційного отримувача. Саме тому сьогодні службові квартири потрапляють до тих, хто в них не має нагальної потреби.

Як наслідок, установа втрачає ресурс для залучення нових працівників, які не мають житла, але дійсно його потребують. Водночас житло, яке мало би залишатися в обігу, виводиться з фонду і його вже неможливо повернути. Поповнення ж фонду не відбувається, адже місцева влада або підприємства не мають мотивації вкладатися в нове службове житло, яке згодом може бути приватизоване.

За даними Інституту житла, проблема поглиблюється й через те, що службове житло часто не відповідає жодним технічним критеріям. Його юридичний статус не закріплено в державних реєстрах, технічна документація відсутня або застаріла, а механізми контролю не працюють. Через відсутність єдиної системи адміністрування навіть складно оцінити масштаб зловживань.

«Службове житло має бути чітко визначене – з фіксованим статусом, умовами надання, забороною приватизації та єдиними правилами. І головне – вся інформація має бути в єдиному державному реєстрі», – акцентувала Олена Шуляк.

Саме ці зміни передбачає законопроєкт № 12377. Документ пропонує запровадити єдину систему обліку службового житла, створити чіткі критерії для його надання, запровадити заборону на приватизацію, уніфікувати умови користування та визначити відповідальних за адміністрування фонду.

Законопроєкт також передбачає встановлення запобіжників проти штучної зміни статусу житла. Будь-яка зміна має фіксуватися в реєстрі й проходити через визначену процедуру, що виключає ручні рішення. Крім того, передбачається створення електронної платформи для адміністрування, що дозволить громадянам відстежувати наявність службового житла в громадах і прозорість його розподілу.

«Ми не можемо дозволити, щоб службове житло, яке має бути інструментом допомоги тим, хто працює для держави, ставало черговим джерелом тіньової приватизації. Цей інструмент – досить вдалий заохочувальний захід, і за винятком деяких рудиментів, які залишилися ще за радянських часів та вже сучасних «підводних каменів», є досить простим та зрозумілим механізмом підтримки працівника, в якому територіальна громада або те чи інше підприємство/установа/організація зацікавлене як у спеціалістові», – резюмувала Олена Шуляк.

«Слуга Народу»