Законність звільнення за прогул після припинення простою: судова практика

Своїм рішенням від 28.06.2022 за справою № 554/2454/22 (провадження № 2/554/2180/2022) Октябрський районний суд міста Полтави захистив працівника від незаконного звільнення, поновив на посаді, стягнув середній заробіток за час вимушеного простою та зробив наступні висновки. 

Суть в тому, що на час введення воєнного стану на території України (24.02.2022) працівник був тимчасово непрацездатний, 25.02.2022 засобами електронної комунікації був повідомлений про видання наказу роботодавця, яким запроваджувався простій. Згодом працівник був повідомлений засобами електронної комунікації про оголошення вимушеного простою для працівників, яким було роз’яснено право не виходити на робочі місця. 

У подальшому, 29.03.2022 у телефонному режимі працівнику було запропоновано приїхати та отримати копію наказу про звільнення та копію трудової книжки. 30.03.2022 засобами електронної комунікації працівника було ознайомлено із наказами про звільнення та фотокопією останньої сторінки трудової книжки із записом про звільнення. 

Водночас звільнено працівника було саме за прогул на тій підставі, що підприємство оголосило про закінчення простою, не повідомило працівника про початок роботи і у зв’язку з відсутністю останнього на підприємстві протягом дня, було прийнято рішенням власника що працівник прогуляв роботу, а тому підлягає звільненню. 

Судом було констатовано порушення норм трудового законодавства та вказано наступне.  

Відповідно до положень ст. 5¹ КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 

За змістом ст. 22 КЗпП будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. 

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (зокрема відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Закон від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не скасовує і не змінює норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця. 

Важливо, що трудовим законодавством передбачено розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку прогулу саме «без поважних причин». 

Посилаючись у своєму рішенні на постанову Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності». 

Як бачимо, саме з’ясування поважності відсутності працівника на роботі є визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП. 

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається, зважаючи на  конкретні обставини. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. 

Отже, невихід на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов’язаних з ними обставин не може мати наслідком звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП за підставою «прогул», тому що це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров’я працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. У цьому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада. А відсутність належного повідомлення про припинення раніше запровадженого простою є також поважною причиною неявки на роботу, оскільки оголошений простій звільняє працівника від обов’язку бути присутнім на робочому місці. 

Держпраці

Приєднуйтесь до Uteka у Telegramm