Види робочого часу: неповний і скорочений робочий час

Чинне законодавство України не забороняє встановлювати для працівників в колективному договорі тривалість робочого часу, меншу за класичні 40 годин на тиждень. Більше того, тривалість робочого часу можна зменшити і за трудовим договором. Йдеться про неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Але працю у цих випадках слід оплачувати пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці - залежно від виробітку.

Неповний робочий час можна встановити угодою роботодавця і працівника на певний строк і без зазначення строку. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюють для вагітних, жінок з дітьми віком до 14 років, дитиною-інвалідом, для догляду за хворим членом сім'ї. Але робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Пам'ятайте також, що перехід на неповний робочий час може здійснювати роботодавець при дотриманні правил ст. 32 КЗпП. Тобто працівників слід попередити не пізніше, ніж за два місяці.

Від неповного робочого часу слід відрізняти скорочену тривалість робочого часу. Її встановлює законодавство, вона є обов'язковою для роботодавця і працю за таких умов оплачують як за робочий час нормальної тривалості. Категорії працівників чи професій (посад), для яких обов'язково встановлюють скорочену тривалість робочого часу, передбачено у законодавстві. Йдеться про неповнолітніх, працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, вчителів, лікарів та деяких інших категорій.

Також вітчизняне законодавство передбачає зменшення тривалості роботи напередодні святкових і вихідних днів, у нічний час. А робота у нічний час - це швидше виняток, тому законотворці встановили обмеження її застосування, а для окремих категорій працівників - навіть повну заборону. До того ж, роботу у нічний час оплачують у підвищеному розмірі.

kr.dsp.gov.ua