В якому випадку договір доручення є безоплатним, а в якому – відплатним

Більше за темою:

Договір доручення: складаємо правильно

У разі відсутності в договорі доручення прямої вказівки на його безоплатність або законодавчого закріплення безоплатності для певного виду договору доручення такий договір вважається відплатним. Якщо сторони не визначили розміру плати повіреного, він визначається з урахуванням того інструментарію (спосіб визначення плати), що міститься в ч. 4 ст. 632 та ч. 2 ст.1002 Цивільного кодексу (далі – ЦК).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення майнової та моральної шкоди, а також пені за прострочення виконання укладеного між сторонами договору на придбання і транспортування автомобіля.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що за умовами договору транспортний засіб мав бути доставлений у погоджений строк, однак цього не відбулося. Позивач повідомив, що прострочення тривало кілька місяців, а автомобіль він отримав лише після втручання поліції та в пошкодженому стані. При зверненні з позовом позивач, зокрема, вказав, що з відповідача підлягає стягненню пеня за кожен календарний день прострочення договірних зобов’язань.

Суд першої інстанції в позові відмовив. Обґрунтовуючи свою позицію щодо відмови в позові в частині стягненні пені, міський суд зазначив, що затримка доставки автомобіля була зумовлена об’єктивними обставинами, зокрема введенням на території України воєнного стану, і не залежала від волі відповідача.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені та частково задовольнив позов у цій частині, посилаючись на те, що фактично транспортний засіб був переданий позивачу із затримкою на 143 дні, що свідчить про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення на його користь пені. Розмір пені апеляційний суд розрахував із загальної вартості замовлення, що складалася з вартості автомобіля та плати за його транспортування. При цьому на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК апеляційний суд зменшив суму неустойки.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій у частині позовної вимоги про стягнення пені та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, КЦС Верховного Суду зауважив, що в цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору. Договір доручення є безоплатним тільки в тому разі, якщо про безоплатність прямо вказано сторонами договору або вона передбачена законом для певного виду договору доручення. Для тих випадків, коли сторони не вказали про розмір плати повіреного, він визначається на підставі ч. 4 ст. 632 та ч. 2 ст. 1002 ЦК. Тому навіть якщо сторони не домовилися про розмір плати в договорі доручення, це не «знищує» такого договору.

У справі, що переглядалася, суди не врахували, що пеню потрібно нараховувати від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто базою для її нарахування за договором доручення є плата повіреному.

КЦС Верховного Суду звернув увагу на те, що сума коштів у розмірі плати за транспортний засіб та його транспортування не є платою повіреного, тому не може вважатися загальною вартістю замовлення в розумінні ч. 5 ст. 10 Закону від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Оскільки розмір плати повіреного в укладеному між сторонами договорі доручення не встановлений, він має визначатися з урахуванням того інструментарію (спосіб визначення плати), що міститься в згаданих вище нормах цивільного законодавства.

Постанова Верховного Суду від 30.07.2025 у справі № 344/3988/22 (провадження № 61-6400св25).

«Судова влада України»