Протокол – не доказ у справі про адмінправопорушення: рішення суду

Судова практика. Протокол – є, однак докази про вчинення продавчинею адміністративного правопорушення у справі відсутні.

Це й стало підставою для скасування судом апеляційної інстанції постанови місцевого суду, якою 20-річну мешканку Рівного визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 156 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 гривень.

Рівненський апеляційний суд не погодився із висновками місцевого суду про доведеність вини продавчині, якій інкримінувалося порушення вимог ч. 2 ст. 23 Закону від 18.06.2024 № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817) і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 156 КУпАП.

Задовольняючи апеляційну скаргу захисниці особи, яку суд першої інстанції притягнув до адмінвідповідальності та скасовуючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд взяв до уваги наступні обставини.

У протоколі про вчинення адміністративного правопорушення зазначалося, що продавчиня в одному з торговельних центрів Рівного здійснила реалізацію рідини, котра використовується в електронних сигаретах, чим порушила ч. 2 ст. 23 Закону № 3817, який забороняє роздрібну торгівлю на території України тютюновою сировиною, сировиною для рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та/або нікотином (токсичним алкалоїдом, екстрагованим з тютюну або отриманим шляхом хімічного синтезу, який відповідає товарній позиції 2939 згідно з УКТЗЕД) окремо або в наборах.

Разом із тим цей протокол про адміністративне правопорушення не розкриває суті інкримінованого рівнянці правопорушення, адже фабула протоколу не містить відомостей про торгівлю нею рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без марок акцизного податку чи з підробленими марками цього податку, як того вимагає диспозиція ч. 1 ст. 156 КУпАП.

Крім того, зазначена у протоколі норма спеціального закону також не пов’язана із маркуванням підакцизних товарів.

При цьому, суд не вправі самостійно змінювати фабулу протоколу, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, кваліфікувати її дії та самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення, складений щодо продавчині, не може бути визнаний належним доказом у цій справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені у ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, що притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду.

За таких обставин, Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку, що вина рівнянки належними та допустимими доказами не доведена, а обставини, зазначені у протоколі «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» від 21.07.2011 № 39598/03), не знайшли свого підтвердження.

Більше того, при ухваленні місцевим судом оскаржуваної постанови, порушені принципи всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин, не досліджені всі фактичні обставини справи, що й призвело до хибного висновку про винуватість рівнянки у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 156 КУпАП.

«Судова влада України»