Перехід права власності на юрособу означає й перехід права власності на його майно – Верховний Суд

Рішення міської ради про передачу обласній раді в спільну власність закладів охорони здоров’я, ухвалене відповідно до вимог Закону від 03.03.1998 № 147/98-ВР «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» (далі – Закон № 147) і реалізоване шляхом підписання акта приймання-передачі із зазначенням адрес, балансової та залишкової вартості майна відповідних закладів, свідчить про наявність волі міської ради на вибуття нерухомого майна разом із закладами охорони здоров’я, що виключає можливість витребування такого нерухомого майна на підставі ст. 387 Цивільного кодексу (далі – ЦК).

Такий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі за позовом міської ради до обласної ради про витребування із чужого незаконного володіння майна, у якому розташовані заклади охорони здоров’я.

Міська рада у 2008 році прийняла рішення про передачу у власність обласної ради комунальних закладів охорони здоров’я. Обласна рада зареєструвала за собою право власності на нерухоме майно, в якому розташовані такі заклади.

Міська рада зазначала, що відповідач самовільно розпорядився об’єктами нерухомого майна закладів охорони здоров’я, вилучивши їх із власності територіальної громади міста. Натомість позивач рішення про відчуження спірного майна не приймав, а передав у власність відповідача виключно юридичні особи спірних закладів охорони здоров’я.

Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності в цьому разі волевиявлення міської ради на передачу обласній раді саме нерухомого майна закладів охорони здоров’я у складі цілісних майнових комплексів.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, яким у позові відмовлено, КГС Верховного Суду зазначив таке.

За відсутності прямої заборони, встановленої законом або актом органу місцевого самоврядування, Закон № 147 може врегульовувати передачу в комунальну власність майна всіх форм власності. У зв’язку із цим приписи названого Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За встановленими у справі обставинами міська рада, приймаючи рішення про передачу в спільну власність обласної ради спірних закладів охорони здоров’я, керувалася, зокрема, Законом № 147, про що прямо зазначено в тексті названого акта органу місцевого самоврядування.

Частинами 4, 6 ст. 7 Закон № 147 урегульовано, що об’єкти соціальної інфраструктури передаються разом із майном підприємств, що обслуговували ці об’єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об’єктів, яка здійснює передачу. Право власності на об’єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Між міською та обласною радами підписаний відповідний акт приймання-передачі спірних закладів охорони здоров’я, із зазначенням їх адрес, балансової та залишкової вартості майна відповідних закладів.

З урахуванням наведеного КГС Верховного Суду погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі рішення власника відбувся перехід саме майнових комплексів спірних закладів охорони здоров’я із комунальної власності міської ради у спільну власність обласної ради.

Отже, послідовність дій міської ради очевидно свідчить про наявність її волі на вибуття спірного нерухомого майна з її власності у власність обласної ради, що з огляду на положення ст. 328 ЦК виключає задоволення віндикаційного позову, заявленого на підставі ст. 387 ЦК.

Постанова КГС Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 910/10892/21.

Верховний Суд

Приєднуйтесь до Uteka у Telegramm