Пеня Антимонопольного комітету підпадає під заборону нарахування під час мораторію та ліквідаційної процедури банкрута – Верховний Суд

Більше за темою:

Перевірки Антимонопольного комітету: підстави, практика, наслідки

Пеня, передбачена ст. 56 Закону від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» (далі – Закон № 2210), хоча й має спеціальне нормативне регулювання, але підпадає під дію загальних обмежень, встановлених Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) щодо нарахування фінансових санкцій у період дії мораторію, а також після визнання боржника банкрутом. 

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (далі – КГС Верховного Суду). 

У справі, що переглядалася, Антимонопольний комітет України (далі – АМКУ) звернувся з позовом до боржника в межах справи про його банкрутство про стягнення пені, нарахованої у зв&;язку з несплатою в добровільному порядку штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 

Суди в задоволенні позову відмовили, посилаючись на те, що на нараховану в порядку ст. 56 Закону № 2210 пеню поширюється заборона щодо її нарахування, встановлена ч. 3 ст. 41 КУзПБ. 

КГС Верховного Суду погодився з висновком судів попередніх інстанцій і навів такі правові висновки. 

Штраф, накладений органами АМКУ, є адміністративно-господарською санкцією майнового характеру, яка полягає в покладенні на суб’єкта господарювання обов’язку сплатити до бюджету визначену грошову суму. 

Такий обов’язок має публічно-правову природу, однак за своїм змістом є грошовим зобов’язанням у розумінні ст. 1 КУзПБ, оскільки передбачає обов’язок боржника сплатити визначену грошову суму відповідно до закону. Отже, штраф АМКУ не є неустойкою, а становить самостійне грошове зобов’язання публічно-правового характеру. 

Пеня, передбачена ст. 56 Закону № 2210, – це самостійна фінансова санкція публічно-правового характеру, встановлена спеціальним законом у сфері захисту економічної конкуренції. Її застосування безпосередньо пов’язане з фактом невиконання обов’язку зі сплати штрафу, накладеного органом АМКУ, і має на меті забезпечення належного та своєчасного виконання такого обов’язку. 

Тому нарахована АМКУ пеня, на відміну від нарахованого цим органом штрафу, не підпадає під визначення грошового зобов&;язання відповідно до ст. 1 КУзПБ. Вона за своєю правовою природою є санкцією, пов’язаною з невиконанням грошового обов’язку, та нараховується за весь період прострочення, якщо інше не передбачено законом. 

Ураховуючи, що пеня за ст. 56 Закону № 2210 є різновидом неустойки та фінансовою санкцією акцесорного характеру щодо основного грошового зобов&;язання, її нарахування на конкурсні вимоги в період дії мораторію, а також після визнання боржника банкрутом є юридично неможливим і суперечить імперативним приписам ч. 3 ст. 41, ст. 59 КУзПБ. 

З огляду на те, що частина пені нарахована за період, що припадає на процедуру розпорядження майном під час дії мораторію, а решта – після визнання боржника банкрутом, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність відмови в позові АМКУ. 

Постанова КГС Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 911/1344/24 (911/899/25). 

«Судова влада України»