Обмеження щодо відпусток під час війни та кого вони стосуються

Практична ситуація

Відпустки яких видів обмежуються під час воєнного стану? Чи всіх категорій працівників стосується таке обмеження? В яких випадках роботодавець може відмовити в наданні відпустки?

Порядок надання відпусток під час воєнного стану майже такий самий, як і в мирний час, але є деякі особливості та обмеження.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закону № 2136) у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні (далі - к. д.) за поточний робочий рік.

Це означає, що під час війни підлягає обмеженню лише щорічна основна відпустка та за поточний робочий рік, незалежно від встановленої законодавством чи колективним договором її тривалості (а вона може бути більшою за 24 к. д.)

Наприклад, працівниця має право на щорічну основну відпустку тривалістю 30 к. д., а також на додаткову соціальну відпустку тривалістю 10 к. д. (має двох дітей віком до 15 років). У період дії воєнного стану їй має надаватися 24 к. д. щорічної основної відпустки і 10 к. д. відпустки на дітей. Тобто загалом згідно із зазначеною нормою їй може бути надано 34 к. д. відпустки.

Також абзацом другим ч. 1 ст. 12 Законом № 2136 передбачено: якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більш як 24 к. д., надання не використаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. Проте за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

Крім того, під час війни надання працівнику відпустки будь-якого виду (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження зарплати. Але надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати (абзац третій ч. 1 ст. 12 Закону № 2136).

Водночас норми абзаців другого та третього ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 не застосовуються до керівних працівників закладів освіти, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.

На всіх інших працівників, серед яких - і пільгові категорії, поширюється зазначене обмеження щодо відпусток.

Тобто Законом № 2136 не передбачено пільг щодо надання під час воєнного стану відпусток працівникам окремих категорій, які є більш захищеними трудовим законодавством, наприклад неповнолітнім працівникам, особам з інвалідністю, одиноким матерям тощо.

Законом № 2136 установлено ще одне обмеження (ч. 2 ст. 12): під час воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Ця норма, звісно, не стосується надання відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Які підприємства належать до критичної інфраструктури, див. у статті «Як визначити належність підприємства до критичної інфраструктури?».