Відпустка працівникам, які одружуються

Здавна літо є найпопулярнішою порою року для весільних урочистостей. Причини зрозумілі: сонце, зелень, вдала фотосесія та море фруктів. Ну а роботодавцям доводиться миритися з відсутністю на роботі працівників, які одружуються. Адже законодавство зобов'язує надавати в такому разі відпустку без збереження зарплати. Тож розглянемо порядок, умови надання та тривалість такого відпочинку.

Відпочинок згідно із законом. Роботодавець зобов'язаний за бажанням працівника надати йому відпустку без збереження зарплати в разі одруження. Тривалість такої відпустки – до 10 календарних днів (п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки»; далі – Закон № 504). Зверніть увагу, що йдеться лише про власне весілля працівника.

Найпоширеніший випадок – коли дні відпустки приєднують до дати реєстрації шлюбу. І це є логічним, адже після призначеної дати працівник зможе відпочивати ще максимум дев'ять днів. Цього цілком вистачить, щоб і відсвяткувати, і «прийти до тями» перед виходом на роботу.

Водночас Закон № 504 не регламентує процедури надання такого виду відпочинку. А формулювання «особам, які одружуються» жорстко не прив'язує дні відпочинку до часу весілля. Тому відпустка може припадати як на дні одруження, так і на якийсь час до або після весілля. Незважаючи на це, серед деяких фахівців існує думка, що день весілля обов'язково має потрапити до належних «до 10 календарних» днів відпустки.

Крім обов'язкової відпустки на весілля працівникові за сімейними обставинами може надаватися відпустка без збереження зарплати на строк, обумовлений угодою між працівником і роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік (ст. 26 Закону № 504), за угодою сторін. Тобто, якщо працівникові для святкування одруження або весільної подорожі недостатньо 10 днів і «залишків» щорічної відпустки, цілком можна домовитися із роботодавцем і отримати ще до 15 днів неоплачуваної відпустки.

Увага! Якщо працівник проходить строк випробування, то до такого строку не зараховуються дні, коли він фактично не працював, незалежно від причини (ч. 3 ст. 27 КЗпП).