Накопичення щорічної відпустки

Чи має бути використана до кінця грудня щорічна відпустка за період із січня до грудня?

Роботодавець повинен чітко контролювати, щоб заборгованість за відпуску не перевищувала меж, установлених законом. А, до речі, що це за межі? Тут ситуація неоднозначна, оскільки таку межу встановлено і в Законі від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504), і в Конвенції про оплачувані відпустки № 132 від 24.06.70 р. (переглянуто 1970 року, ратифіковано Україною 29.05.01 р.; далі – Конвенція).

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону № 504 невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами або з особливим характером праці (ч. 5 ст. 11 Закону № 504).

Тобто, за логікою Закону № 504, якщо тривалість відпустки працівника – 24 календарних дні (далі – к. д.), то заборгованість, що становить 48 к. д., уже є порушенням законодавства про працю.

За параграфом 1 ст. 9 Конвенції безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки (згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 504 – 14 к. д.) надається та використовується не пізніше, ніж протягом одного року, а її залишок – не пізніше, ніж протягом 18 місяців, рахуючи з кінця того року, за який надається відпустка.

Тобто, якщо рахувати за Конвенцією, за перший робочий рік допускається залишок відпустки в кількості 10 к. д. (24 - 14), за другий – 20 к. д. [10 + (24 - 14)], до середини третього – 34 к. д. (20 - 10 + 24).

Тож на яку межу орієнтуватися роботодавцям, виходячи з наведених вище обмежень у Законі № 504 та Конвенції?

За формальними ознаками, на норми Конвенції, оскільки її ратифіковано Україною. А якщо міжнародним договором або міжнародним угодою, в яких бере участь Україна, установлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 81 КЗпП).

Проте під час здійснення держконтролю за дотриманням законодавства про працю інспектори праці орієнтуватимуться саме на вимоги ч. 5 ст. 80 КЗпП, норми якої ідентичні вимогам ч. 5 ст. 11 і ч. 2 ст. 12 Закону № 504.

Такий висновок можна зробити з п. 5.22 форми Акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, затвердженої наказом Мінсоцполітики від 18.08.17 р. № 1338.