Методи калькулювання собівартості

Мета обліку собівартості продукції – своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом продукції (послуг, робіт), та фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль над використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів. У цій консультації ми розповімо про різні методи калькулювання та вибір найбільш підходящого методу з метою оптимізації витрат підприємства.

Загальні положення

Методологічні основи класифікації витрат у виробництві викладено в П(С)БО 16 і Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Мінпромполітики України від 09.07.07 р. № 373. Організація виробничого обліку передбачає певне групування витрат підприємства. Виробничі витрати акумулюються за місцями їх виникнення й відносяться на конкретну продукцію.

Об'єктами обліку виробничих витрат є: вироби, їх окремі частини (вузли, деталі), групи однорідних виробів, виробництва, процеси, фази, стадії, переділи технологічних процесів, окремі операції, замовлення, види діяльності і т. п.

Номенклатуру об'єктів обліку витрат кожне підприємство розробляє самостійно. Існуючі системи обліку виробничих витрат можна класифікувати:

• за об'єктами групування (замовлення і процеси);
• ступенем нормування (фактичні і нормативні витрати);
• повнотою охоплення процесами (напівфабрикатний і безнапівфабрикатний);
• кількістю продуктів (одно- і багатопродуктовий);
• місцями виникнення (часткова участь у випуску продукції, виконанні робіт і наданні послуг, попереднє узагальнення витрат та їх подальший розподіл за носіями);
• способами розподілу непрямих витрат (одно і багатокоефіцієнтний);
• видами організації (місця виникнення витрат і центри відповідальності);
• часом складання (плановий і звітний).